Вона лежала, розглядаючи стелю, — нагорі, над її кімнатою, був кабінет Говарда, де той заглибився в роботу, — і думала про те, як сумно, що вони більше не говорили одне з одним. Лаура перевернулася на другий бік і натомість подумала про Черрі. Вона вирішила зробити для неї щось. Те, що дасть їй змогу почуватися комфортно, можливо, запросити кудись. Так, це було б чудово. Вона вимкнула світло, і кімната потонула в темряві. Лаура намагалася відгородитися від шуму грози за вікном, і якоїсь миті їй це вдалося — вона провалилася в сон.
9
Наступний ранок був свіжим, а небо — блакитним. Дощ помив вулиці, але зараз їх уже висушило ранкове сонце. Лаура вийшла з будинку й побачила, як авто Даніеля — мерседес із відкидним дахом — повертає з-за рогу й під’їжджає до будинку. Вона пройшла до воріт і помахала рукою — на пасажирському сидінні сиділа Черрі.
— Привіт вам обом.
Вони зупинилися перед будинком, і Даніель повільно поцілував Черрі. Потім він вистрибнув із машини, і, на велике здивування Лаури, дівчина закинула ноги й пересіла в крісло водія.
— Ще раз дякую за прекрасний вечір, Лауро, — усміхаючись, вигукнула Черрі — тепер від її такого помітного хвилювання минулого вечора не залишилося й сліду. Скрипнувши шинами, дівчина швидко від’їхала.
Лаура була вражена.
— Що вона робить?
— Їде на роботу.
— Але… Але це ж твоє авто.
— Я позичив їй його на сьогодні. Ми пізно прокинулися, — пояснив Даніель, — і я не хотів, щоб у неї були неприємності на роботі.
Він подумки всміхнувся: тепер Черрі як слід розкуштувала секс, і, на великий захват Даніеля, зрозуміла, що їй це подобається.
— Гаразд.
Лаура, хоч і нізащо б не визнала цього, трохи засмутилася. Вона купила Даніелю авто на двадцять перший день народження. Це був особливий подарунок, над яким вона розмірковувала роками й обирала дуже прискіпливо.
— Це ж нічого, правда?
— Звісно! Ти впевнений, що вона гарно кермує?
Даніель засміявся.
— О, мамо, не переймайся. Думаю, вона дасть собі раду. Хоча це й був трішки швидкісний старт, — сказав він, хоч і помітив, як Черрі ще раз пробуксувала на повороті в кінці вулиці.
— Що ж, добре, що у вас такі довірливі стосунки.
— Ще раз дякую, мамо. За всі зусилля, яких ти доклала минулого вечора. Фантастичний стейк.
— Була рада старатися.
— Тож що ти думаєш?
— Ем?
— Вона тобі подобається?
— Дуже.
— Вона нервувалася.
— Гадаю, навіть занадто. Даремно вона так. З цією надовго, правда?
— Сподіваюся, — сказав він і попрямував до будинку. — Як щодо кави?
— З радістю, але в мене вже є плани. Спочатку кілька покупок, а потім зустріч з Ізабеллою за обідом.
Даніель поцілував Лауру в щоку.
— Звучить гарно. Переказуй мої вітання.
— Перекажу.
Лаура помахала Даніелю, коли він зачиняв двері, а потім попрямувала до головного перехрестя, де спіймала таксі до Кінгз-роуд.
— Мені подобається, — сказала Ізабелла, — чудово підходить для ділових зустрічей.
Лаура розправила смугасту блузку.
— Вибач, люба, вона мила, справді, але куди ж поділися веселощі?
— Вона весела.
Ізабелла скривилася.
— Добре, ось ця весела, — сказала Лаура, смикнувши її синю сукню без рукавів.
— Так… — промовила Ізабелла, виглядаючи непереконливо, як грайливе кошеня, вбрана в смарагдовий комір-хомут, що відтіняв її блискуче руде волосся, — проте я мала на увазі, коли ти востаннє купувала щось для виходу у світ?
Лаура змовчала. Тоді вони ходили в їхній улюблений ресторан — невеликий елітний французький заклад, зовсім поруч із Кінгз-роуд. Вони були там постійними відвідувачами, і офіціанти знали, якому столику вони віддавали перевагу та яка страва дня подобалася їм найбільше. Там ділилися таємницями, давали обіцянки, а час від часу лунали навіть сповіді.
— Бачиш? — сказала вона, похитавши пальцем.
— Ми з Говардом більше нікуди не ходимо.
Ізабелла накрила долонею руку Лаури.
— Ні, він же надто зайнятий із тією хвойдою. Чому ти це терпиш?
Лаура склала блузу й повернула її до дизайнерської сумки, відповівши не зразу.
— Розлучися з ним.
— Ні. Так чи інакше, саме цього він і хоче.
Ізабелла зітхнула, знаючи, що ця розмова вже відбувалася раніше багато разів.
— Що тоді?
— Ти це про що?
— Про інші вечірні розваги.