СЕПО уявлялося їм збіговиськом незграбних ідіотів з правим ухилом, що з расистських міркувань ганяються за курдами й арабами, без докорів сумління скоюють тяжкі злочини і порушують громадянські права, щоб захистити колишніх радянських шпигунів найвищого рангу. І Ґабрієлла, правду кажучи, частенько погоджувалася з такими висновками. Організації бракувало фаховості й об’єктивності, а справа Залаченка й досі лишалася великою ганебною плямою на її репутації. Та це було не все. Не бракувало тут і цікавої, важливої роботи, надто тепер, після всіх кадрових чисток, і часом їй здавалося, що саме в СЕПО, а не в редакціях газет чи університетських аудиторіях найкраще розуміють глибокі соціальні світові зміни. Щоправда, вона часто запитувала себе: «Як я сюди потрапила й чому досі не йду звідси?»
Либонь, її підкупили лестощі. З нею зв’язалася сама Гелена Крафт, новопризначена керівниця СЕПО, і сказала, що після всіх провалів і негативних відгуків у пресі треба нарешті почати добирати персонал по-новому. Мовляв, слід брати приклад з британців і залучати справжні таланти з університетів, тож, правду кажучи, Ґабрієлло, кращої, ніж ти, годі знайти. Інші слова були зайві.
Ґабрієллу взяли на роботу аналітиком до відділу контррозвідки, а згодом перевели до відділу промислової безпеки, хоч вона й не дуже підходила для нової посади, зважаючи на молодий вік, належність до жіночої статі й непересічну красу. Її називали «татусевою донькою» і «гламурною шмаркачкою», проте вона була чудова працівниця, здатна мислити швидко й нестандартно. Крім того, вона знала російську. Її Ґабрієлла вивчила в Стокгольмській школі економіки, де, звичайно ж, була зразковою студенткою, хоч майбутня спеціальність її не надто захоплювала. Вона мріяла про щось більше, ніж життя в бізнесі, тому, закінчивши виш, подала заяву на роботу до Міністерства закордонних справ, куди її, певна річ, узяли. Однак тамтешня праця її теж не дуже надихала: дипломати видавалися їй надто нудними й манірними. Аж от із нею зв’язується Гелена Крафт — і вже п’ять років, як вона працює в СЕПО. Її талант поступово оцінили, хоча часом їй доводилося нелегко.
От і сьогодні видався жахливий день, і не тільки через трикляту погоду. У її кабінет прийшов керівник відділу Рагнар Улофссон, який був вочевидь не в гуморі і з незадоволеним виразом обличчя зауважив їй, що на завданні, хай йому грець, не можна фліртувати.
— Фліртувати?
— Сюди доставили квіти.
— Хіба я тому виною?
— Так, гадаю, відповідальність лежить на тобі. Виконуючи завдання, ми повинні весь час поводитися пристойно й стримано. Ми репрезентуємо один з найважливіших органів влади.
— Як це чудово, любий Раґнаре! У тебе завжди можна чогось навчитися. До мене нарешті дійшло: це ж я винна, що керівник науково-дослідного відділу компанії «Ерікссон» не може відрізнити звичайного ввічливого поводження від флірту. Тепер я втямила, що мушу відповідати за те, що деякі чоловіки, прагнучи сприйняти бажане за дійсне, бачать у звичайній усмішці запрошення до сексу.
— Не мели бозна-чого, — сказав Улофссон і зник.
Згодом Ґабрієлла шкодувала, що грубіянила у відповідь. Такі висловлювання зазвичай ні до чого не ведуть. З другого боку, вона надто довго терпіла це все лайно. Вона швидко впорядкувала папери на своєму столі й дістала рапорт Британського центру урядового зв’язку про російське промислове шпигунство проти європейських компаній-розробників, що його ще не встигла прочитати. Раптом пролунав телефонний дзвінок. То була Гелена Крафт, і Ґабрієлла зраділа, адже та ніколи ще не телефонувала, щоб поскаржитися чи дорікнути, навпаки.
— Я зразу до суті, — сказала Гелена. — Мені телефонували зі США, і справа, бачиться, термінова. Ти можеш прийняти відомості через «Циско»? Ми організували надійну лінію.
— Авжеж.
— Добре. Я хочу, щоб ти переклала для мене інформацію й оцінила ступінь її важливості. Звучить серйозно, але я не можу зрозуміти тієї жінки, яка передає повідомлення. Вона, до речі, каже, що знає тебе.
— З’єднуйте.
Це була Алона Касалес з АНБ з Меріленду. Щоправда, на якусь мить Ґабрієлла засумнівалася, чи справді це саме вона. Коли вони востаннє зустрічалися на конференції у Вашингтоні, впевнена в собі й харизматична Алона виступала з доповіддю про те, що назвала, вдавшись до певного евфемізму, активною сигнальною розвідкою. Іншими словами, про гакерство. Згодом вони з Ґабрієллою трохи потеревенили за келихом чогось міцненького. Ґабрієлла, сама того не бажаючи, зачарувалася розмовницею. Касалес курила сигарили й похмурим чуттєвим голосом пускала дотепи, часто з сексуальним підтекстом. Але тепер у телефонній слухавці її голос звучав розгублено, і раз по раз вона перестрибувала з теми на тему.