— У Лондоні?
— Він сказав, що Швеція замала для хлопця твого калібру, але ж ти розумієш, у чому тут річ.
— Вони гадають, що не зможуть провести свої реформи, якщо я лишусь у редакції?
— Десь так. Разом з тим не думаю, що хтось із них здивувався, коли я, Крістер та Малін чітко і ясно сказали: «Ні, цього ми навіть не обговорюватимемо». Я вже мовчу про реакцію Андрея.
— Що ж він зробив?
— Аж ніяково про це розповідати. Андрей устав і заявив, що нічого ганебнішого в житті не чув. Сказав, що ти належиш до найкращого, що є в нашій країні, що ти гордість демократії та журналістики і що концернові «Сернер» слід спустити очі й посоромитися. А ще назвав тебе великою людиною.
— Тут він точно перебільшив.
— Але він хороший хлопець.
— Так і є. А що ж зробили люди з «Сернеру»?
— Уве, звісно, був до цього готовий. «Ви завжди можете викупити в нас наші акції, — сказав він. — От тільки…»
— …ціна збільшилася, — закінчив речення Мікаел.
— Саме так. Він стверджував, що, хоч яку форму бізнесового аналізу ми використаємо, результат буде однаковий: відколи «Сернер» купив акції, його частка збільшилась принаймні вдвічі з огляду на додаткову вартість і репутацію, яку вони нам створили.
— Репутацію?! Вони що, подуріли?
— Зовсім ні, але вони чіпкі й хочуть загнати нас у кут. Мене цікавить, чи не бажають вони на однім вогні дві яєчні спрягти — узяти прибуток і, добивши нас фінансово, здихатися конкурента.
— Що ж нам, у біса, робити?
— Те, що ми вміємо найкраще, Мікаеле, — боротися. Я візьму якусь суму зі своїх грошей, ми викупимо їхню частку й битимемося за те, щоб видавати найкращий журнал Північної Європи.
— Звичайно, Еріко, це круто, та що далі? Ми потрапимо в жалюгідне фінансове становище, і з цим навіть ти нічого не зможеш удіяти.
— Знаю, але все буде добре. Нам доводилось вибиратися з важчих ситуацій. Ми з тобою можемо на якийсь час відмовитися від зарплат. Ми ж без цього обійдемося, так?
— Усьому настає кінець, Еріко.
— Не кажи так! Ніколи!
— Навіть якщо це правда?
— Особливо тоді.
— Гаразд.
— Чи не маєш ти якогось виняткового матеріалу? — спитала Еріка. — Чогось такого, чим би ми змогли приголомшити медійну Швецію?
Мікаел затулив обличчя руками й чомусь подумав про свою дочку Перніллу. Вона сказала, що, на відміну від нього, збирається писати по-справжньому, хоча що, на її думку, було несправжнє в його текстах, залишилося незрозумілим.
— Мабуть, ні, — сказав він.
Еріка вдарила рукою по воді так, що забризкала йому шкарпетки.
— Дідько! Та в тебе ж неодмінно має бути щось путнє! Ніхто в цій країні не має стільки інформаторів, як ти!
— Більшість з них — дурні, а їхня інформація — мотлох, — сказав Блумквіст. — А втім, може… я щойно перевіряв одну річ.
Еріка сіла у ванні.
— Що саме?
— Та ні, нічого, — позадкував він. — Просто розмріявся.
— У нашій ситуації треба мріяти.
— Так, але це ніщо, просто клуби диму, і нічого не можна довести.
— І все ж якась частинка тебе вірить у цю історію?
— Можливо, одначе це пов’язано з однією дрібницею, що не стосується до самої історії.
— З якою ж?
— Дехто з моїх колишніх споборників теж придивлявся до цієї історії.
— Споборниця з великої літери?
— Так.
— Ну, хіба це не звучить багатонадійно? — промовила Еріка, вилазячи з ванни, гола й прекрасна.
Розділ 8
Авґуст стояв навколішки на шаховій підлозі спальні, розглядаючи натюрморт, що його скомпонував для нього батько: запалена свічка на голубому тарелі, два зелені яблука й апельсин. Але нічого не відбувалося. Авґуст повернувся й уп’явся порожніми очима в зливу за вікном, а Балдер тим часом питав себе: «Чи є рація взагалі давати хлопчикові сюжет?»
Його син міг просто зиркнути на щось, і це закарбовувалося в його свідомості — то чи варто батькові обирати замість нього, що йому слід малювати? Авґуст, очевидно, тримає в голові тисячі власних образів. Можливо, таріль і кілька фруктів його зовсім не цікавили. Балдер знову спитав себе: «Може, хлопчик через світлофор намагався виявити щось цілком конкретне?» Малюнок не був просто випадковим маленьким спостереженням. Навпаки, червоне світло сяяло, неначе зловороже око спідлоба, і, можливо, — звідки Франсові те знати? — Авґуст відчув загрозу з боку чоловіка на переході.