Йому б годилося просто привітати її, побажавши удачі, проте Пернілла так багато років металася між дивними християнськими сектами, вивчала то одне, то друге, не довівши нічого до пуття. Тож, коли вона заявила про нову зміну в своєму житі, він відчув лише безсилля.
— Це не надто схоже на вигук радості.
— Sorry,[2] Пернілло. Я сьогодні не в гуморі.
— А ти колись буваєш у гуморі?
— Просто я не впевнений, що письменство — гарна ідея, беручи до уваги те, в якому стані тепер ця галузь. Мені дуже хочеться, щоб ти знайшла собі щось справді годяще.
— Я не маю наміру віддаватися нудній журналістиці, як ти.
— Ну, а як ти збираєшся писати?
— По-справжньому.
— Окей, — сказав Мікаел, не допитуючись, що саме вона має на увазі. — Тобі вистачає грошей?
— Я підробляю у «Вейнз коффі».
— Не хочеш прийти сьогодні повечеряти? Ми б усе обговорили.
— Нема часу, тату. Я просто хотіла, щоб ти знав новину, — сказала вона й закінчила розмову.
Мікаел спробував був знайти щось позитивне в доччиному ентузіазмі, але марно. Через це йому стало ще гірше на душі. Поквапом минувши майдан Маріяторґет і вулицю Горнсґатан, він дістався своєї квартири на Беллмансґатані.
Здавалося, він тільки-но звідси вийшов. У нього виникло дивне відчуття, ніби віднині він більше не має роботи і тепер стоїть на межі нової форми існування, де не треба гарувати і є бездонне море часу. Блумквіст ненадовго задумався, чи не прибрати йому в квартирі. Усюди валялися журнали, книжки й одяг. Однак замість цього він узяв з холодильника дві пляшки пива «Пілзнер урквел» і всівся на дивані у вітальні, щоб обміркувати все на тверезу голову, якщо взагалі можна міркувати тверезо, хильнувши трохи пива. Що ж йому робити?
Блумквіст не мав жодної ідеї і, либонь, найбільше тривожився через те, що втратив бажання боротися. Навпаки, він ніби примирився з тим, що «Міленіум» вислизає зі сфери його інтересів. «Чи не час почати нову справу?» — питав він себе. Це, звичайно ж, була б зрада щодо Еріки й інших. Та чи здатен він керувати журналом, що живе з самої реклами й передплати? Ану ж він розкриється краще деінде?
Навіть таким гігантам, як великі ранкові газети, сьогодні доводиться скрутно, і єдине місце, де є ресурси й гроші на журналістські розслідування, — громадські ЗМІ: «Екот»[3] чи Шведське телебачення… зрештою, чом би й ні? Мікаел згадав Кайсу Окерстам — вельми привабливу жінку, з якою він час від часу зустрічався, щоб хильнути по чарочці-другій. Кайса завідувала телевізійною програмою, присвяченою розслідуванням, і вже не перший рік намагалася перенадити його до себе. Однак Мікаела ніколи не цікавила її пропозиція, попри запевнення в усебічній підтримці й цілковитій свободі творчості.
«Міленіум» був йому за дім, тут жила його душа. Але нині… після того всього болота, якби Кайса запропонувала знову, він, мабуть, погодився б. У своїй професії Блумквіст робив багато чого, проте не на телебаченні — там він лише брав участь у сотнях дискусій і ранкових зустрічей. Може, робота в телепрограмі журналістських розслідувань запалила б його з новою силою…
Задзвонив мобільний телефон, і на мить Блумквіст зрадів. Незалежно від того, Еріка це чи Пернілла, він пообіцяв собі, що розмовлятиме дружньо й справді слухатиме. Та номер не висвітився, і це його дещо насторожило.
— Це Мікаел Блумквіст? — запитав молодий голос.
— Так, — відповів Мікаел.
— Ми можемо поговорити?
— Якщо спершу назветеся.
— Мене звуть Лінус Брандел.
— Окей, Лінусе, що тобі треба?
— Я маю для тебе історію.
— Слухаю!
— Розкажу, якщо спустишся вниз, дійдеш до паба «Бішопс армс» і зустрінешся зі мною.
Блумквіст був роздратований: цей Лінус Брандел не лише дозволяє собі розмовляти з ним владним тоном, а ще й приперся в його район.
— Гадаю, досить і телефонної розмови.
— Таке не варто обговорювати відкрито.
— Лінусе, чого це розмова з тобою завдає мені такої нудьги, га?
— Може, ти мав поганий день.
— День таки видався поганий, це вже точно.
— Ну от… Спускайся в «Бішоп», я пригощу тебе пивом і розповім щось надзвичайне.
Найбільше Блумквістові хотілося гарикнути: «Годі мені наказувати!» Однак, сам не знаючи чому, — либонь, через те, що в нього не було кращого діла, ніж сидіти у квартирі й думати про своє майбутнє, — він сказав:
— За своє пиво я плачу сам… Ну, добре, прийду.