Тим часом комендант поводився бездоганно чемно. Вітався зі мною якщо не тепло, то принаймні все люб’язніше. Нахвалював їжу, не намагаючись при цьому лестити, і пильно стежив, аби жоден із його людей не випивав над міру і не дозволяв собі розв’язної поведінки.
Кілька разів він заводив зі мною розмови про мистецтво. Я почувалася не дуже зручно в таких розмовах віч-на-віч, але була в них і невелика розрада: вони нагадували мені про мого чоловіка. Комендант розповідав про своє захоплення Пуррманом, про німецькі корені митця, про бачені ним картини Матісса, які викликали в нього бажання відвідати Москву й Марокко.
Спочатку я розмовляла про це неохоче, але потім збагнула, що не можу зупинитися. Це було наче нагадування про інше життя, інший світ. Він був зачарований стрімким розвитком Академії Матісса, байдуже, було між художниками суперництво чи щира любов. У нього була типова адвокатська манера говорити: швидко, зважено, без огляду на тих, хто не міг одразу ж збагнути його думку. Гадаю, йому подобалося розмовляти зі мною тому, що я не губилась у його присутності. Мабуть, щось у моєму характері не давало виявити страх, хай якою наляканою я почувалася в глибині душі. Ця риса дозволила мені впевнено триматися серед зарозумілої публіки паризького універмагу і так само добре служила мені тепер.
Йому особливо подобався мій портрет у барі. Він міг так довго дивитися на нього, обговорюючи сильні риси техніки Едуарда, його використання кольору, його манеру накладати мазки, що я швидко припинила ніяковіти через те, що йдеться саме про мій портрет.
Його батьки, зізнався він, самі були «некультурні», але зуміли пробудити в ньому жагу до навчання. Він мріяв після війни продовжити свій інтелектуальний розвиток: подорожувати, читати, навчатися. Його дружину звали Лізл. Якось увечері він повідав, що є в нього й дитина, хлопчик двох років, якого він ще жодного разу не бачив. (Коли я розповіла про це Елен, то сподівалася побачити на її обличчі співчуття, натомість вона різко заявила, що краще б він не гаяв часу, окуповуючи чужі країни.)
Він розказав усе це майже мимохідь, не намагаючись при цьому питати мене про щось особисте. Не через егоїзм — радше з розуміння, що, перебуваючи в моєму домі, він і так уже втрутився в моє життя і дальші розпити будуть недоречними. Я відчувала, що він трохи джентльмен.
У перший місяць мені ставало дедалі важче зневажати коменданта як чудовисько, як боша, що було моїм звичайним ставленням до німців. Гадаю, я так звикла вважати всіх німців варварами, що мені важко було уявити їх із дружинами, матерями, дітьми. Аж ось він — щовечора їсть у мене на очах, розмовляє, обговорює колір, форму і творчу майстерність інших митців, як робив мій чоловік. Періодично він усміхався, і навколо його яскраво-блакитних очей раптом проступали гусячі лапки, і здавалося, що щастя знайоме йому більше, ніж можна судити з його звичайної суворості.
Я ніколи не захищала коменданта і взагалі не згадувала про нього в присутності інших містян. Якщо хтось намагався залучити мене до розмови про те, який це тягар для нас — годувати німців у «Червоному півні», я просто відповідала, що, дасть Бог, прийде день, коли наші чоловіки повернуться і все це залишиться в спогадах.
І я молилася, щоб ніхто не помітив, що не було жодної реквізиції в нашому домі відтоді, як у ньому облаштувалися німці.
Незадовго до полудня я покинула метушливе приміщення бару і вийшла, пославшись на те, що хочу витрусити килим. Легка кришталево-блискуча паморозь досі лежала на землі, там, де падала тінь. Я тремтіла від холоду, спускаючись вулицею, на якій за кілька ярдів був город Рене. І там я його почула: глухий дзвін годинника, що відбивав за чверть дванадцяту.
Коли я поверталася, назустріч мені з бару вийшла розмаїта компанія старих.
— Ми будемо співати, — заявила мадам Пуалан.
— Що?
— Ми будемо співати. Це заглушить дзвін до вечора. Скажемо їм, що це французький звичай. Співатимемо овернських пісень. Усіх, які згадаємо. Що вони знають про нас?
— Ви збираєтеся співати весь день?
— Ні, ні. Лише годину. Просто на випадок, якщо поряд будуть німці.
Я глянула на неї з недовірою.