Выбрать главу

— Свинина, — промовила я.

— Що?

— Лише подумай. Смажена свинина, шкурка, натерта сіллю та олією, підсмажена до хрускоту. Подумай про м’які скибочки теплого білого сала, рожеве м’ясце, що розповзається просто в пальцях. Може, з яблучним компотом. Ось що ми їстимемо лише за кілька тижнів, Елен. Подумай, як добре вона смакуватиме.

— Свинина?

— Так. Свинина. Коли я починаю вагатись, я думаю про те порося і його велике, жирне черевце. Я думаю про його хрусткі вушка, його соковиті стегенця.

Я майже чула, як вона всміхається.

— Софі, ти божевільна.

— Але подумай про це, Елен. Хіба це не чудово? Можеш собі уявити, як жир стікає по обличчю Мімі, до самого підборіддя? Як задоволено буркотітиме її маленький животик? Уяви, яка вона буде щаслива, коли вийматиме з зубів залишки хрусткої скоринки!

Елен мимоволі розсміялася.

— Не впевнена, що вона пам’ятає смак свинини.

— Неважко буде нагадати, — відповіла я. — Як і тобі неважко буде пригадати Жана-Мішеля. Одного дня він зайде крізь двері і ти кинешся обіймати його — і його запах, його руки навколо твоєї талії стануть так само знайомі, як і відчуття власного тіла.

Я майже відчувала, як стрімко потекли її думки. Я повернула її до життя. Ще одна маленька перемога.

— Софі, — спитала вона трохи згодом. — Ти сумуєш за фізичним коханням?

— Кожного божого дня, — відповіла я. — Удвічі частіше, ніж думаю про це порося.

Запало коротке мовчання, а потім ми розсміялися. Тоді, не знаю чому, ми сміялися так гучно, що мусили затискати обличчя руками, щоб не розбудити дітей.

Я знала, що комендант повернеться. І в дійсності минуло чотири дні, перш ніж це сталося. Ішов сильний дощ. Лило так, що наші кілька відвідувачів сиділи над порожніми чашками й дивилися перед собою крізь непрозорі запітнілі вікна. У затишному кутку старий Рене грав у доміно з месьє Пельє, а собака месьє Пельє (господар заплатив німцям окремий податок за привілей тримати його) лежав біля його ніг. Чимало людей просиджували тут щодня, аби не лишатися на самоті зі своїми страхами.

Я саме милувалася волоссям мадам Арно, яке щойно уклала моя сестра, коли відчинилися скляні двері й він увійшов до бару в супроводі двох офіцерів з боків. У кімнаті, сповненій товариського гомону й душевного тепла, одразу запанувала тиша. Я вийшла з-за прилавка і витерла руки фартухом.

Німці ніколи не заходили до нашого бару, хіба що з метою реквізицій. Зазвичай вони відвідували бар «Блан» у верхній частині міста, який був місткішим і, мабуть, привітнішим. Ми завжди ясно давали зрозуміти, що окупаційним військам у нас не раді. Я питала себе, що вони заберуть у нас цього разу. Якщо в барі поменшає чашок і тарілок, доведеться просити відвідувачів ділитися ними між собою.

— Мадам Лефевр.

Я кивнула йому, відчуваючи на собі погляди відвідувачів.

— Було вирішено, що деякі з наших офіцерів харчуватимуться у вас. У барі «Блан» бракує місця, щоб створити зручні умови для новоприбулих.

Лише тепер я змогла добре його роздивитися. Він був старший, ніж я гадала. Можливо, йому було далеко за сорок, хоча важко про це судити, коли бачиш перед собою військового. Усі вони виглядають старшими, ніж є.

— Боюся, що це неможливо, Herr Kommandant, — сказала я. — У цьому готелі не подавали їжу більш ніж півтора року. У нас ледь вистачає харчів, щоб прогодувати нашу маленьку родину. Ми не маємо можливості обслуговувати ваших людей на тому рівні, якого вони потребуватимуть.

— Мені це добре відомо. З початку наступного тижня ви будете забезпечені достатньою кількістю провізії. Я очікую від вас, що ви готуватимете офіцерам належні страви. Я розумію, що колись цей готель був вишуканим закладом, і впевнений, що це в межах ваших можливостей.

За спиною глибоко вдихнула моя сестра. Я знала, що ми обидві почуваємося так само. Тваринний страх перед присутністю німців у нашому маленькому готелі відступав перед думкою, що місяцями затьмарювала будь-яку іншу: їжа. Будуть залишки. Кістки, з яких можна зварити міцний бульйон. Будуть смачні запахи, крадькома відкушені шматочки, додаткові грами провізії, таємно зрізані скибочки м’яса й сиру.

І все одно.

— Не впевнена, що наш бар вам підійде, Herr Kommandant. У нас тут бракує вигод.

— Я сам вирішуватиму, де моїм людям зручно. А ще я хотів би оглянути ваші кімнати. Можливо, я розміщу тут кількох моїх людей.