— Я дуже втішена, що ви помітили мою нелюбов до правдоподібного. Ви повинні бути моїм спільником. Ви, Іполіте Миколайовичу, будете за мене, за неправдоподібне, і заперечуватимете всі правдоподібності!
Але я розчаровую Зину своєю стриманістю. Я запитую:
— Вам не випадає сумніватись щодо моєї симпатії до вас, але даруйте мені, Зино, я не розумію, чому саме я маю заперечувати правдоподібності?
Зина почуває до мене найщирішу жалість. Вона хоче урятувати мене з полону погибельних оман, в якому я, на її думку, нудьгую.
— Правдоподібне? Ви питаєте, що таке правдоподібне? Треба зненавидіти все правдоподібне, бо воно тільки подібне на правду, але не є правда. Ми ж шукатимемо самої тільки правди, а не її оманних подібностей. О, Іполіте Миколайовичу, прилучайтесь до нас, що заперечують правдоподібності і прагнуть неподібних, неправдоподібних істин.
І, міняючи патетичний тон гучних маніфестацій на тон особливої милої задушевности, вона додає:
— Коли ви прилучитесь до нас, я вам подарую обіцяного торік ведмедика.
На носку Зининої лакованої туфлі тремтить блискуча пляма від електричної лампочки. Виблискуючи променем вузького носка вузької туфлі, Зина тріумфує. Вона задоволена, що справилася з коментарем вишуканих і заплутаних словосполучень.
Я не зовсім поки що уявляю собі, чи жартує Зина, чи говорить серйозно. Я звертаюся з проханням витлумачити мені, звідкіля взято всі ці неподібні вислови, урочисті проголошення, неправдоподібні фрази.
Так розмова переходить на особу досі мені невідомого поета Стéфана Хоминського, і я довідуюся, що, живши цього літа на підмосковній дачі, Тихменєви мали нагоду познайомитися там з поетом Стéфаном Хоминським.
4
Стéфан Хоминський мешкав у селянській лазні, носив діравий плащ, мав вигляд хворої, виснаженої, не зовсім нормальної людини, цитував німецьких романтиків і проповідував вогневе оновлення світу в полум'ї революційного катаклізму, загибель старого світу й прихід світу нового, хлопчика Месії з блакитними очима:
Далеко на сході розвидняється,