Бабуся швидко забула про свій переляк, усілася під віконцем, розв’язала мішечок і витягла звідти два помідори. Один узяла собі, другий простягла Алісі.
— Ти куди, доню? — спитала вона.
— Я в столицю.
— Звісна річ — у столицю, — згодилась бабуся. — А що там робитимеш?
— Я їду космонавтів зустрічати…
— А-а, — мовила бабуся і раптом задумалась. — Скажи, люба, спитала вона схаменувшись, — а в твого кошеняти два ока чи одне?
— Два, — відповіла Аліса спокійно, — тільки воно одне око увесь час примружує.
— Ну гаразд. — Бабуся ще раз глянула з острахом на сумку. — А я теж на космодром їду.
— Зустрічати космонавтів?
— Та ні, не всіх зустрічати. Син мій повертається. Інженер він.
Бабуся дістала з сумочки велику фотографію того космонавта, який сподобався Алісі.
— Ось, дивися.
— А я його знаю, — похвалилась Аліса. — Його звати Толо.
— Хто його не знає, — з гордістю сказала старенька.
— А чому ви у простому поїзді їдете? — спитала Аліса.
— А що?
— Так ви ж мати космонавта. У нас батьків космонавтів завжди разом із ними вшановують.
— Та куди вже мені, — усміхнулася старенька. — Я як жила в селі, так і лишилася. А мій Толо теж скромний. Ніколи не здогадаєшся, що він космонавт. От ти читала, напевно, в газеті, як у них аварія сталася, як метеорит їм стінку прошив? Так це мій Толо з корабля виліз і дірку заладнав.
Сумка штовхнула Алісу в бік. Та вона й без цього вже здогадалася: ось як космічна чума проникла на корабель. Отже, Толо вже хворий.
— Нічого, — мовила вона вголос. — Ми його вилікуємо.
— Кого вилікуємо? — спитала бабуся.
— Та я так, ненароком, — похопилася Аліса.
— Мій Толо здоровий. Він ніколи ще нічим не хворів. Навіть зуби ніколи не боліли. Ось який у мене син.
Бабуся погладила фотографію і сховала її в сумочку. Аліса знову відчула поштовх. Археолог, мабуть, був схвильований. Чого ж він хоче?
— Просися з нею, — пролунав зненацька шепіт.
— Що? — спитала бабуся. — Ти щось сказала?
— Авжеж, — відповіла Аліса. — Це я подумки. Я сказала, що ви щаслива.
— Звичайно, щаслива. Такого сина виростила! Навіть зуби ніколи не боліли.
— Я про інше, — уточнила Аліса. — Адже вас до самого корабля пустять.
— Звісно, пустять. Повинна ж я свого сина обняти.
— А мені доведеться далеко-далеко стояти. Може, навіть і взагалі в місті лишитися. А мені так ваш Толо подобається! Слово честі, дужче за всіх інших космонавтів.
— Правду кажеш, дівчино? — спитала старенька серйозно.
— Слово честі.
— Тоді я маю добре діло зробити.
Бабуся задумалась, а Аліса сильніше притиснула сумку до лави. Археолог так хвилювався й турбувався, що сумка тремтіла, наче в ній не одне кошеня, а цілий виводок.
— Неспокійне воно в тебе, — сказала бабуся. — Ти його випусти.
— Не можна, — відповіла Аліса. — Втече.
— Слухай мене, донечко, — почала старенька. — Сьогодні в мене знаменний, можна сказати, день. Син мій повертається героєм. І я хочу зробити добре діло. І гадаю, Толо мене за це не осудить. Підеш ти зі мною. Підеш аж до корабля і скажеш, що ти моя донька, а Толо — твій брат. Зрозуміла?
— Ой, спасибі! Ой, яке величезне спасибі! — вигукнула Аліса. — Ви й не уявляєте, яке ви чудове діло зробили. І не тільки для мене, а й для себе і для всіх!
— Усяке добре діло не тільки для одної людини — воно всіх торкається.
Певна річ, бабуся не зрозуміла, що мала на увазі Аліса, а Алісі так кортіло їй розповісти все, що вона прикусила собі язика майже до крові, а Рррр неначе вгадав, про що вона думає, і просунув крізь дірочку в сумці кінчик ножа й уколов Алісу.
Аліса від несподіванки підскочила.
— Радієш? — запитала бабуся.
Вона й сама була рада, бачачи, що поруч сидить щаслива людина.
— Радію, — відповіла Аліса і вщипнула сумку.
Поїзд почав гальмувати. За вікном пропливали високі нові будинки.
14
Буває ж так — якщо вже пощастить, то щастить як слід. Бабуся не тільки пообіцяла провести Алісу на космодром як свою дочку, а навіть нагодувала її обідом у кав’ярні біля вокзалу, показала їй місто, бо Аліса призналася, що вона приїжджа. А потім на таксі привезла на космодром.
Вже задовго до космодрому машина стишила хід і ледве-ледве вибиралася з пробок, щоб знову через сто метрів загальмувати. Здавалося, вся столиця поспішає на космодром. Легко сказати — повертається перший космічний корабель. Вулиці були прикрашені прапорами й портретами космонавтів, і щоразу, коли бабуся бачила портрет свого сина, вона смикала Алісу за рукав і голосно говорила: