Втікачі залізли під скрипучу карусель і вляглися на землю. Зовсім близько нависала дощана підлога, і в щілину між дошками Аліса бачила тоненьку смужку дуже ясного неба.
Вони вчасно сховалися. Хвилини через три до атракціонів підійшли поліцейські. Чути було, як вони перегукуються. Потім один із них виліз на карусель, і дошки вгиналися під його чобітьми.
Алісі захотілося пчихнути — під каруселлю було повно пилюки й душно. Поліцейський зупинився просто над нею, затуливши підошвами світлу смужку, і спитав голосно в когось:
— Під каруселлю дивився?
— Ні, — відповіли здаля. — Сам поглянь.
— У мене ліхтаря нема.
— Без ліхтаря побачиш. Навряд чи хто туди міг залізти.
Поліцейський спустився на землю, Аліса мерщій відповзла до найдальшої стінки і притислася до неї.
Дерев’яні дверцята розчинилися, і в них з’явився чорний силует поліцейського. Він довго вдивлявся, потім спитав про всяк випадок:
— Є тут хто?
— Ти йдеш? — пролунав крик здалеку.
— Іду, — відповів поліцейський і зачинив дверцята. — Нема тут нікого. Вона вже, напевно, на літаку полетіла.
— Авжеж, — згодився з ним другий голос. — Такого замаху сам-один не вчиниш.
— Залишимося тут доки стемніє, — сказав Рррр, коли кроки поліцейських стихли. — А то зараз нас хутко піймають.
Їм удалося вилізти з-під каруселі аж пізно ввечері. Приблизно через годину після того, як поліцейські пішли, парк почав заповнюватися народом. Хазяїн каруселі довго витирав її ганчіркою, підмітав, потім увімкнув, і години зо три підряд під веселу, але страшенно обридлу Алісі музику карусель крутилася над головою, скрипіла, і здавалося, от-от хто-небудь провалиться крізь підлогу і задавить утікачів.
Нарешті, коли Аліса відлежала собі всі боки і змучилася від того, що неймовірно хотілося спати, а заснути під грім музики і скрипіння каруселі було зовсім неможливо, веселощі підійшли до кінця. Мотор каруселі дедалі рідше заводився, рідше лунали голоси довкола. І десь опівночі все стихло.
Вони вилізли із схованки, і Рррр довго розтирав сильними рученятами Алісині ноги. Ноги так заніміли, що йти було неможливо. А потім стало ще гірше — ноги відходили, і здавалося, що тисячі голок устромилися в них.
— Ну, зможеш іти? — запитав Рррр.
— Зможу, — відповіла Аліса.
Тепер, коли стільки довелось витерпіти, вона вже зрозуміла, що за всяку ціну вони повинні добратися до своїх. І вони добралися.
Вони знову перетнули темний ліс, вийшли на пустище і обминаючи ями й купи сміття, допленталися до нового району міста. Поки не лишилися позаду останні будинки, вони йшли поволі — Рррр забігав уперед, дивився, чи нема кого, тільки потім Аліса йшла за ним. Була вже майже друга ночі, коли вони вийшли до полотна залізниці. Рейки поблискували проти місяця.
Вони вийшли на стежку, що бігла вздовж полотна, і подалися геть від столиці. Аліса намагалася уявити собі, як мати космонавта Толо сварить її, розповідаючи синові, що Аліса втерлася до неї в довіру. Їй здавалося навіть, що вона чує голос старенької: «Я її ще й помідорами годувала. Знала би — нічого не дала б. І кошеня в неї було підозріле». Уже під ранок їм пощастило вилізти на платформу товарного потяга, що пригальмував біля роз’їзду. З першими променями сонця, подряпані, змучені, ледь живі, безмежно щасливі, вони піднялися на пагорок. Лишалося зробити тільки один крок — і машина часу забере їх назад, у табір археологів. Та Аліса раптом збагнула, що їй дуже важко зробити цей останній крок.
— Я боюся, — призналась вона маленькому археологові.
— Я теж боюся, — відповів він. — Я розумію.
— А раптом ми повернемося, а там усе по-старому? Раптом не вдалося?
— Ой, — мовив Рррр, — і не кажи!
Він знову загубив десь свого хвоста, тепер уже назавжди.
Вони помовчали трохи.
Потім Аліса нахилилася і взяла археолога на руки. І зробила останній крок.
Щось клацнуло. Легенький туман огорнув її, і здалося, що вона мчить кудись, падає… падає…
І ось вона стоїть у кабіні машини часу.
18
За склом височів Громозека. Поруч — Петров. Річард нахилився над пультом керування.
Аліса стояла в кабіні, не сміючи ворухнутись.
Двері не відчинялися.
Громозека підняв щупальце, показуючи, що вона забула натиснути на кнопку.
— Атож, кнопка, — сказала Аліса.
Вона натиснула на зелену кнопку. Двері відійшли вбік. Аліса випустила з рук археолога, і той упав на підлогу.
— Все гаразд, — мовив Громозека. — Можете стартувати.