— Не йде, — сказав Зелений. — Я ж казав: нічого путнього з цього не вийде.
Аліса сиділа, пристебнувшись до крісла, і не дивилася в мій бік.
— Спробуємо ще раз, — мовив Полосков.
— Пробувати не треба, — відповів Зелений. — Значне перевантаження. У мене прилади перед очима.
Полосков спробував ще раз підняти «Пегас», але корабель стояв на землі мов прикутий. Тоді Полосков сказав:
— У нас якісь помилки в розрахунках.
— Ні, ми перевірили на лічильній машині, — відповів я. — У нас резерв двісті кілограмів.
— Але що ж тоді діється?
— Доведеться викидати вантаж за борт. Ми не можемо гаяти часу. З якого трюму почнемо?
— З першого, — запропонував я. — Там посилки. Зачекаємо їх на Місяці.
— Тільки не з першого, — сказала раптом Аліса.
— Ну гаразд, — відповів я їй машинально. — Тоді почнемо з третього — там клітки й сіті.
— Тільки не з третього, — сказала Аліса.
— А це що за витівки? — спитав суворо Полосков.
І в цю мить диспетчер знову вийшов на зв’язок.
— «Пегас», — мовив він, — на вас надійшла скарга.
— Яка скарга?
— Вмикаю довідкове бюро.
На екрані з’явився зал чекання. Біля довідкового бюро юрмились люди. Серед них я впізнав кілька знайомих облич. Звідкіля я їх знаю?
Жінка, що стояла найближче до довідкового бюро, сказала, дивлячись на мене:
— Соромно все-таки. Не можна так потурати пустощам.
— Яким пустощам? — здивувався я.
— Я сказала Альоші: на Місяць ти не летиш, у тебе п’ять трійок за четверту чверть.
— І я заборонила Льові летіти на цей матч, — підтримала її інша жінка. — Залюбки міг би подивитися по телевізору.
— Ага, — сказав я поволі.
Я впізнав нарешті людей, які зібралися біля довідкового бюро: це були батьки дітей з Алісиного класу.
— Все ясно, — мовив Полосков. — І багато у нас на борту «зайців»?
— Я не думала, що у нас перевантаження, — призналась Аліса. — Не могли ж діти пропустити матч віку! Що ж виходить — я подивлюся, а вони ні?
— І багато у нас «зайців»? — повторив Полосков сталевим голосом.
— Наш клас і два паралельних, — відповіла тихо Аліса. — Поки тато вночі спав, ми злетілися до космодрому й залізли на корабель.
— Нікуди ти не летиш, — сказав я. — Ми не можемо брати в експедицію безвідповідальних людей.
— Тату, я більше не буду! — почала благати Аліса. — Та зрозумій же, у мене сильно розвинуте почуття обов’язку!
— Ми розбитися могли через твоє почуття обов’язку, — відповів Полосков.
Взагалі-то він усе Алісі прощає, але зараз він дуже розсердився.
— Ходімо витягати «зайців», — додав він. — Якщо впораємося за півгодини, залишаєшся на кораблі. Ні — летимо без тебе.
Останнього «зайця» ми витягли з трюму через двадцять три хвилини. Ще через шість хвилин вони усі вже стояли, страшенно засмучені й пригнічені, біля корабля, і до них від будівлі космодрому бігли мами, тата і бабусі.
Усього «зайців» на «Пегасі» виявилося сорок три чоловіки. Я досі не розумію, як Алісі вдалося їх розмістити на борту, а нам — жодного з них не помітити.
— Щасливо, Алісо! — крикнув знизу Альоша Наумов, коли ми нарешті піднялися до люка. — Повболівай за нас! І повертайся скоріше!
— Фізкультпривіт!.. — відповіла йому Аліса. — Негарно вийшло, тату, — сказала вона мені, коли ми вже піднялися над Землею і взяли курс до Місяця.
— Негарно, — згодився я. — Мені за тебе соромно.
— Я не про те, — мовила Аліса. — Адже третій «Б» полетів у повному складі ще вночі у мішках із-під картоплі на вантажній баржі. Вони-то будуть на стадіоні, а наші другі класи — ні. Я не виправдала довіри товаришів.
— А куди картоплю з мішків діли? — здивовано спитав Полосков.
— Не знаю, — відповіла Аліса. Подумала і додала: — Якими очима я дивитимусь на стадіоні на третій «Б»? Просто жах!
Розділ 3
ТИ ЧУВ ПРО ТРЬОХ КАПІТАНІВ?
Коли «Пегас» опустився на місячному космодромі, я спитав у своїх супутників:
— Які в кого плани? Вилітаємо завтра о шостій нуль-нуль.
Капітан Полосков сказав, що він залишається на кораблі готувати його до відльоту.
Механік Зелений попросив дозволу сходити на футбол. Аліса теж сказала, що піде на футбол, хоч і без будь-якого задоволення.
— Чому? — спитав я.
— Хіба ти забув? На стадіоні буде весь третій «Б», а з других класів тільки я одна. Ти в усьому винен.
— Я?
— А хто ж висадив із «Пегаса» моїх хлопців?