Басейн на «Пегасі» невеликий — чотири на три метри і завглибшки два метри, — але головастам у ньому було просторо. Вони заходилися кружляти по ньому, шукати їжу. Не дивно, що вони зголодніли — адже ці істоти, напевно, збиралися встановити рекорд Галактики із швидкості росту.
Поки я годував головастів — на це пішла половина одного з ящиків із водоростями, — в трюмі з’явився Полосков. Він був уже вмитий, поголений і одягнений по формі.
— Аліса каже, що в тебе головасти підросли, — почав він, усміхаючись.
— Та ні, нічого особливого, — відповів я, вдаючи, що такі чудеса мені не вдивовижу.
Тут Полосков заглянув у басейн і охнув.
— Крокодили! — сказав він. — Справжнісінькі крокодили! Вони ж людину проковтнути можуть.
— Не бійся, — заспокоїв я, — вони травоїдні. Розвідники б нас попередили.
Головасти плавали біля поверхні води і висовували назовні голодні пащі.
— Знову жерти захотіли, — сказав Зелений. — Скоро за нас візьмуться.
Під обід головасти досягли двох з половиною метрів завдовжки і доїли перший ящик із водоростями.
— Могли б попередити, — бурчав Зелений, маючи на увазі розвідників. — Адже знали й думали: нехай фахівці помучаться.
— Не може бути! — обурилась Аліса, якій розвідники на прощання подарували вирізану з дерева модель всюдихода, шахи з кістки викопного паралелепіпеда, ножик для розрізування паперу, виточений із кори скляного дерева, і ще безліч цікавих речей, які вони самі майстрували довгими вечорами.
— Ну що ж, побачимо, — сказав по-філософському Зелений і пішов перевіряти двигуни.
Надвечір довжина головастів досягла трьох з половиною метрів, їм уже важко було плавати в басейні, і вони погойдувались на дні, спливаючи, тільки щоб схопити жмут водоростей.
Спати я йшов із важким передчуттям, що головастів до зоопарку мені не довезти. Перший звір виявився колом. Космос часом загадує загадки, які простому земному зоологові не по зубах.
Встав я раніше за всіх. Навшпиньки пройшов коридором, згадуючи страхіття, які мене мучили вночі. Мені снилося, що головасти стали довші за «Пегаса», виповзли назовні, летять поряд із нами в космосі й ще намагаються проковтнути наш корабель.
Я відчинив двері в трюм і з секунду стояв на порозі, оглядаючись, чи не виповзе із-за рогу головаст.
Але в трюмі стояла тиша. Вода в басейні була спокійна. Я підійшов ближче. Тіні головастів, завдовжки метри по чотири, не більше, темніли на дні. У мене від серця відлягло. Я взяв швабру й поворушив нею у воді. Чому головасти не рухаються?
Швабра уперлася в одного з головастів, і він легко відплив убік, притиснувши до протилежної стінки басейну своїх родичів. Ті навіть не ворухнулися.
«Подохли, — збагнув я. — І, напевно, від голоду».
— Ну й що, тату? — спитала Аліса.
Я озирнувся. Аліса стояла босоніж на холодному пластику, і замість відповіді я сказав:
— Негайно взуй що-небудь на ноги, застудишся.
Тут відчинилися двері, і зайшов Полосков. У нього за плечем виднілася вогненна борода Зеленого.
— Ну й що? — хором спитали вони.
Аліса побігла взувати черевики, а я, не відповідаючи товаришам, спробував розштовхати непорушного головаста. Тіло його, мов порожнє, легко плавало по басейну. Очі були заплющені.
— Здохли, — сказав зажурено Зелений. — А ми так старалися, перетягували їх учора! А я ж попереджав.
Я перевернув головаста шваброю. Це було неважко зробити. Плямисте пузо головаста було розрізане вздовж. У басейні плавали лише шкури чудовиськ, які зберігали форму їхніх тіл, бо тверда луска, що вкривала їх, не давала шкурам згорнутися.
— Ого! — мовив Зелений, оглядаючись. — Вони вилупились.
— Хто? — спитав Полосков.
— Якби ж я знав!
— Послухай, професоре Селезньов, — звернувся до мене офіційно капітан Полосков, — судячи з усього, я підозрюю, що на моєму кораблі знаходяться невідомі чудовиська, які ховалися в так званих головастах. Де вони?
Я перевернув шваброю решту головастів. Вони теж були порожні.
— Не знаю, — чесно зізнався я.
— А коли ти прийшов сюди, двері були зачинені чи відчинені?
У голові в мене панувало замішання, і я відповів:
— Не пам’ятаю, Полосков. Може, й зачинені.
— Діла! — сказав Полосков і поквапився до виходу.
— Ти куди? — спитав Зелений.
— Обшукувати корабель, — відповів Полосков. — І тобі раджу оглянути машинне відділення. Тільки озбройся чим-небудь. Невідомо, хто виводиться із головастів. Може, дракони.