Вони пішли, а через кілька хвилин Полосков вернувся бігом і приніс мені бластер.
— Чим чорт не жартує, — сказав він. — Алісу я замкнув би в каюті.
— Ще чого бракувало! — заперечила Аліса. — У мене є теорія.
— І слухати не хочу твоїх теорій, — мовив я. — Ходімо в каюту.
Аліса пручалася, як дика кішка, але ми все-таки замкнули її в каюті й заходилися обшукувати приміщення.
Це дивно, як багато трюмів, відсіків, коридорів та інших приміщень таїться в порівняно невеликому експедиційному кораблі! Ми втрьох, прикриваючи один одного, витратили три години, аж поки оглянули весь «Пегас».
Чудовиськ ніде не було.
— Ну що ж, — сказав я тоді, — давайте поснідаємо, а тоді оглянемо корабель іще раз. Кудись же вони повинні були дітися.
— Я теж снідатиму, — озвалась Аліса, яка чула нашу розмову по внутрішньому телефону. — Випустіть мене з ув’язнення.
Ми випустили Алісу і провели під конвоєм до кают-компанії. Перед тим як почати сніданок, ми замкнули двері і поклали бластери біля себе на столі.
— Чудеса! — промовив Полосков, починаючи їсти манну кашу. — Куди вони сховалися? Може, в реактор? Чи вилізли назовні?
— Зловісні чудеса, — додав Зелений. — Чудеса не в моєму стилі. Мені з самого початку головасти не сподобалися. Передай мені кавник.
— Боюся, що цієї загадки нам ніколи не розв’язати, — сказав Полосков.
Я кивнув на знак згоди.
— Ні, розв’язати, — втрутилася Аліса.
— Ти вже мовчи.
— Не можу мовчати. Якщо хочете, я їх знайду.
Полосков засміявся, і сміявся довго й щиро.
— Троє дорослих чоловіків шукали їх три години, а ти хочеш їх знайти сама.
— А так легше, — відповіла Аліса. — Побиймося об заклад, що знайду?
— А чого ж, побиймося, — сміявся Полосков. — На що хочеш?
— На бажання, — відповіла Аліса.
— Згода.
— Тільки я одна їх шукатиму.
— Ні в якому разі, — сказав я. — Нікуди ти одна не підеш. Ти що, забула, що по кораблю, можливо, бродять невідомі чудовиська?
Я був сердитий на розвідників з їхніми небезпечними жартами.
Сердитий на себе за те, що ліг спати і проґавив ту мить, коли оболонки головастів спорожніли.
Сердитий на Алісу з Полосковим, які затіяли дитячу суперечку в такий серйозний момент.
— Ходімо, — мовила Аліса, підводячись з-за столу.
— Спершу чай допий, — відповів я суворо.
Аліса допила чай і впевнено пішла в трюм, де стояв акваріум. Ми йшли за нею, почуваючи себе дурнями. Ну навіщо, скажіть, ми її послухали?
Аліса швидко оглянула відсік. Попросила Полоскова відсунути ящики від стіни. Він з усмішкою послухався. Потім Аліса вернулася до басейну і обійшла його довкола. Порожні оболонки головастів темніли на дні. На поверхні води плавали недоїдені водорості.
— Ось, — сказала Аліса, — ловіть їх. Тільки обережно: вони стрибають.
І тут ми побачили, що на водоростях рядочком сидять троє жабеняток. Точніше, не зовсім жабеняток, а три створіння, дуже схожі на жабенят. Завбільшки як наперсток кожне.
Ми спіймали їх, посадили в банку, і тоді я, розкаявшись у своїй упертості, спитав Алісу:
— Слухай, доню, як ти здогадалася?
— Не вперше питаєш, тату, — відповіла вона, не приховуючи гордості. — Вся річ у тому, що ви всі — дорослі, розумні люди. І ви мислите, як ти сам казав, логічно. А я не дуже розумна і мислю, як на думку спаде. Я так подумала: якщо це головасти, то потім повинні бути жаби. А жабенята завжди менші від головастиків. Ви ходили по кораблю з пістолетами і шукали великих чудовиськ. І навіть боялись їх заздалегідь. А я сиділа замкнена в каюті й думала, що, напевно, не треба завжди дивитися вгору і шукати щось велетенське. Може, подивитися по кутках і пошукати ма-а-а-леньких жабенят. І знайшла.
— Але навіщо ж жабенятам такі великі вмістилища? — здивувався Полосков.
— Я про це не подумала, — призналась Аліса. — Не здогадалася подумати. А якби подумала, ніколи б не знайшла жабенят.
— А що ти скажеш, професоре? — запитав Полосков у мене.
— Що сказати? Треба буде старанно дослідити оболонки головастів. Напевно, вони щось на зразок фабрик, які переробляють корм у складний концентрат для жабеняти… А можливо, великим головастам легше захищатися від ворогів.
— А про бажання не забудь, Полосков, — суворо мовила Аліса.
— Я ніколи й ні про що не забуваю, — чітко відповів капітан.
Розділ 5
ПОРАДИ ДОКТОРА ВЕРХОВЦЕВА