— Не бійтеся, — промовив він, коли Аліса зіщулилася.
— Я не боюся, — відповіла Аліса. — Просто лоскітно. Насправді вона трохи злякалася.
— Заплющіть оце, — попросив лікар.
— Що?
Лікар голосно зітхнув і взяв зі столу словник. Хвилини зо три шукав потрібне слово, а потім сказав:
— Звісно ж, очі.
З чорного ящика, в якому ховалися проводи, почулося дзижчання. Дзижчання передалося в голову Алісі, і голова пішла обертом.
— Терпіть, — попередив лікар.
— Я терплю, — озвалась Аліса. — І довго терпіти?
Лікар мовчав. Аліса трохи розплющила одне око й побачила, що він знову гортає словник.
— Годину, — відповів він нарешті. — Заплющіть очі.
Аліса очі заплющила, але не втрималася, щоб не спитати:
— Скажіть, а чому ви самі нашої мови не вивчите таким же шляхом?
— Я? — здивувався лікар. — Мені нема коли.
Він подумав трохи, відійшов у куток лабораторії, задзеленькав там якимись склянками і додав тихо:
— Я дуже нездібний до мов. Такий нездібний, що навіть гіпнопедія мені не… забув.
— Не допоможе?
— Так.
Алісі було дуже затишно. У голові тихенько дзижчало, захотілося спати, й Аліса подумала, як би не заснути, і в ту мить почула голос лікаря:
— Прокидайтеся. Кінець.
Лікар знімав у неї з голови присоски і розплутував проводи.
— Уже все? Хіба ціла година минула?
— Так.
У лабораторію протиснувся Громозека. Він уважно поглянув на Алісу й запитав:
— Бунто тодо бараката а ва?
Аліса тільки встигла подумати: «Що за нісенітниця?» — і раптом збагнула, що ніяка це не нісенітниця. Просто Громозека спитав її по-колеїдському, чи вивчила вона мову. А збагнувши, Аліса спокійно відповіла Громозеці:
— Кра бараката то бунта.
Що означало: «Так, я мову вивчила».
Громозека зареготав і звелів іти вечеряти, а лікар так засмутився, що від вечері відмовився.
— Ніколи, — сказав він їм навздогін, — ніколи мені не вивчити жоднісінької мови! — Із лійки полилися струмочками гіркі сльози.
За вечерею Громозека посадив Алісу якнайдалі від себе, щоб вона ні про що його не питала. Перед Алісою відразу ж, як за помахом чарівної палички, з’явилося вісім склянок із компотом. Вся експедиція знала вже, що Аліса любить компот, і якби не суворий Громозека, вона могла б пити компот досхочу.
Але того вечора Аліса навіть не дивилася на компот. Вона намагалася піймати погляд Громозеки, почути, про що він говорить із Петровим. А коли вечеря скінчилася, вона почула, як Громозека сказав:
— Який чудовий захід сонця! Ви не заперечуєте, якщо ми трішки погуляємо і помилуємося природою?
— П-природою? — здивувався Петров. — Ніколи не помічав, щоб ви любили захід сонця. Крім того, мені хотілося б вернутись до машини.
— Нічого, ще є час, — миролюбно проричав Громозека і потяг Петрова вбік.
Аліса зрозуміла, що зараз станеться найголовніше: відбудеться розмова про завтрашню подорож і мрію Громозеки. І тоді вона вчинила не вельми добре. Вона стала підслуховувати, про що говорять часовик та археолог. Аліса зачекала, аж поки вони зупинилися біля великого каменя, перебігла тихенько до нього й зачаїлася.
— Як ви гадаєте, — спитав Громозека у Петрова, — чи можна знищити епідемію космічної чуми, якщо захопити її на самісінькому початку?
— Звичайно, можна, — відповів Петров. — Тільки питання це нас не с-стосується: адже Колеїда загинула сто років тому.
— Ага, — сказав Громозека, ніби чув тільки початок відповіді Петрова. — Отже, можна.
І він розповів Петрову, як хоче змінити всю історію планети Колеїда й повернути її до життя.
Петров спершу навіть розсміявся, але Громозека й щупальцем не повів. Попихкав жовтим димом і знову сказав, що треба проникнути до космічного корабля в той момент, коли він знизиться на космодромі, і знищити віруси.
— Але як?
— Я все передбачив, — відповів Громозека. — Перед відльотом із Землі я пішов до медичного інституту й попросив вакцину проти чуми. Я сказав їм, що археологічна експедиція працює на планеті, де є небезпека заразитися. І тоді вони не пошкодували сироватки. Адже в кожному медичному центрі Землі є запас вакцини. Якщо вірус знову спробує напасти на Землю, йому не минути лиха.
— Отже, ви з самісінького початку хотіли змінити історію Колеїди?
— Як в око вліпив, Петров! — вигукнув Громозека. — З самісінького початку. Ще до того, як ваш Інститут часу згодився послати сюди свою машину.
— І ні словом про це на Землі не обмовилися?
— Ні словом. Ви б мене й слухати не стали.