Тим часом і мені вже відкрилася дорога на панель: рука Малгосі задумливо гладить моє стегно. Заплющую очі і бачу, яке бурхливе майбутнє розкривається переді мною… Бабусі записуються в чергу… В мене свій імпресаріо. Він приймає телефони. А я цілий день тільки те й роблю, що просиджую біля дзеркала, поліруючи нігті та вищипуючи брови і волоски з носа…
Зараз мене знудить. Ця Малгося пре, як танк. Скидаю її руку зі стегна, але вона це чомусь розуміє, як звичайне кокетство, і далі белькоче щось невиразне й масне. На щастя, по-польськи. А я не зобов’язаний усе це розуміти, бо я ж прецінь грек.
Ну їх к бісу. На сьогодні досить. Нічого цікавого більше не передбачається. Роблю знак Маріанні, і ми виходимо.
— Ну то що — я піду? Ви вже тут самі якось.
— Яке — піду? А гроші взяти, поки ще лико в’яжуть?
— Ну, добре, зараз візьму і йду.
— І дуже багато втратиш.
— Що саме?
— Залишися, не пошкодуєш.
— Якби до мене ця Мандося не липла.
— А ти з нею зроби те саме, що ми зі своїми — нахляй по саму зав’язку.
— А потім на плечах нести?
— Та ж не тут, а в номері. Зараз ідемо до них у номер. Ясно? По дорозі скажи їм за гроші.
— По п’ятдесят?
— Більше вони не дадуть. До того ж ведуть у свої номери, а це для нас дешевше.
І ми пішли в готель. По дорозі в номер, уже на сходах, я тактовно натякаю Рисікові, що любов любов’ю, а в мене сестра. Що я скажу мамі, яка в далекій Греції на кам’янистому острові чекає своїх любих діток? Мало, що різні там імперіалісти постійно забавляються з невинними гречанками, то ще й тут спокуси підстерігають. А ми — студенти, нам учитися треба.
Рисік обняв мене і сказав:
— Дуже добре. Але спочатку вип’єм.
— Ні, — кажу я. — Спочатку гроші, бо я сестру за так не віддам.
— Твоя сестра Маріанна?
— Ну?
— А я до неї ніц не маю. Говори з Антеком.
Ото хитрун! Беруся за Антека. Мур. Ані руш. Я говорю, він киває, навіть перепитує, але гроші не дає. Ага, он ви як!
— Маріанна, кес ке ме!
— О? Су амі терахі?
— Не дають, — шепочу, коли вона підходить.
— А-а! — обурюється Маріанна. — Тоді чао-какао!
І ми спускаємось униз. Поляки швидко ґелґочуть, врешті Антек мене здоганяє і шепоче:
— Що ти, жартів не розумієш. Скільки треба дати?
— А скільки ти думаєш дати за двох вісімнадцятилітніх дівчаток, чистих, як сльоза?
У Антека відразу лізуть очі на лоба:
— Чистих, як сльоза? — перепитує, облизуючи губи.
Бачу, що переборщив.
— Ну не зовсім, як… Але… це ж вам не якісь там… У них наречені є…
Антек набирає у легені повітря і простягає п’ятдесят.
— Це за одну. А за другу?
— Як? Ти хочеш сто?
— Ні, я хочу двісті. Але з вас беру сто лише тому, що ми сиділи за одним столиком. Такий закон у греків. Раз сиділи, пили, їли — значить поріднилися.
Антек шморгає носом, Рисік підступає ближче і, коли дізнається, що задоволення аж таке дороге, починає обурюватися не на жарт:
— У нас такі гроші хіба за секс-бомбу.
— Значить, ваші секс-бомби пса варті. Ви ж у цивілізованій країні, а не на острові Тобаго.
Чи не вразив я часом їхньої національної гідності? Так і є: Рисік враз наїжується і випинає груди. Але Антек, посопівши та кинувши оком на дівчат, виймає ще п’ятдесят і кладе мені в руку.
У номері поляки поривають зі всіма ваганнями і починають наливатися з таким завзяттям, наче роблять це востаннє. Я пильную, аби моя Малгося теж не дармувала, і мішаю їй такі термоядерні коктейлі з горілки та вина, що сам би вже давно беркицьнув, а вона тримається.
Антек затяг: «Пий, брате, пий! На старість торба і кий!»
Маріанна шепоче:
— Забирай свою клячу і заведи її у номер. Через півгодини зустрінемось біля сходів.
Малгося мовби читає мої думки — повисає на рамені і тягне до себе в номер:
— Коха-а-асю! Який ти милий!
Виходячи, я беру ще недопиту пляшку горілки і повну шампанського. Малгося мусить відрубатися.
Тільки-но ми переступили поріг, як Малгося клацає ключем і вмить залишається без джинсів. Але така поспішливість мене не приваблює.
— Давай вип’єм, — кажу і підсовую свіжий коктейль.
Малгося хлюскає питво махом і починає танцювати переді мною якийсь арабський танок із заламуванням рук над головою і виставлянням пупа. В танці вона знімає ще й светр. Під светром — гола. Брр! Її біле сальце підстрибує, наче на пательні. Ось вона з торбинки дістає годинника з браслетом і силоміць вдягає мені на зап’ястя. Я віддячую їй новим коктейлем: