Для багатої німецької літератури Шаміссо, без сумніву, не тільки видатний поет свого часу (щоправда, деякі німецькі критики відводили йому почесне місце як єдиному французові, що став німцем), але й живий поет, якого не забувають.
Понад чотириста пісень на слова поета — лише один з проявів цієї життєздатності.
У спадщині Шаміссо половину займає проза — «Подорожі навкруги світу» і «Повість-казка», половину — поезія і численні поетичні переклади. За всіма цими творами стоїть яскрава постать, яку так охарактеризував один з сучасників поета: «Людина рідкісного обдарування, але довго переслідувана долею, французький емігрант і прусський офіцер, аристократ і ліберал, поет і ботанік, автор фантастичного роману і мандрівник навколо світу, німець і все ж таки природжений француз…».
«Природжений француз» вгадується не лише в стилі, в поетичному темпераменті, в мові. Німецька мова його насичена галліцизмами, як гоголівська — українізмами. І це не дивно: засвоюючи німецьку мову, він не міг засвоїти всіх тих скарбів, які несвідомо вбираються в дитинстві зі звуками рідного слова і складають джерело підсвідомого.
Поет залишається сином свого краю, своєї доби у вільнодумстві й ненависті до деспотизму. В пошуках духу боротьби і романтики Шаміссо торкнувся і української історії, а саме постаті засланого в Сибір Войнаровського. Поема «Вигнанці», написана за мотивами Рилєєвського «Войнаровського» та за розповідями про долю декабриста Бестужева, сповнена віри в крах деспотизму і політичної сваволі.
Найбільше перекладав Шаміссо французького поета-патріота Беранже. Їх єднали демократичні переконання, життєлюбність, симпатії до простого люду. Вільнолюбні ідеали французької революції по-різному в них переломились, але дали здорову основу їхній громадянській поезії.
Шаміссо поєднував у собі багато суперечливого. Він любив Німеччину Гете, Шіллера і Канта, як свою батьківщину, обурювався легкодухою капітуляцією перед Наполеоном і захоплювався постаттю Наполеона так само, як французький патріот Беранже. Все ж таки він, німецький поет, більше тривожився про долю Франції, ніж французькі роялісти, що в затінках чужих дворів зберегли рідну мову, але не позбулися бундючної зневаги до свого народу.
Характерний для Шаміссо вірш «Замок Бонкур», де поет з любов’ю пригадує у всіх деталях рідний замок, зруйнований селянами, і благословляє тих, хто заорює і засіває руїни:
Таким ясним, щирим незлобивим поглядом дивився поет на світ, таким добрим і нехитрим знали його сучасники. І таким постає перед нами автор таємничої повісті-казки, що зробила його ім’я популярним у світовій літературі,
У «Дивних пригодах Петера Шлеміля» розповідається про людину, що в наївному юнацтві легковажно проміняла свою тінь на гроші, а потім усе життя покутувала, аж поки їй не трапились семимильні чоботи, щоб утекти від людей і від своїх страждань у міжконтинентальні простори.
Коли людина переступає з одного острова на інший, коли вона збирає в ботанічну скриньку рослини усіх континентів, вона забуває про тінь, та й нікому придивлятись до її тіні. Це, власне, фабула, за якою стоїть символічний зміст.
Але казка написана як повість, на твердій реалістичній основі, населена живими постатями, схопленими так живо в найістотніших прикметах, висвітленими так психологічно правдиво, що реалістична канва збиває зі сліду алегорії. Автор — талановитий прозаїк, що бачить тло у всій повноті барв і вміє кількома словами передати характер.
Ось пан Джон, якого Шлеміль одразу впізнає «по ситому самовдоволенню, що аж світилося на його обличчі». Він виголошує свою основну ідею: «Хто не має принаймні мільйона, той, пробачте на слові, негідник». — «О, чистісінька правда, — гукнув я, сповнений почуттів». Ця фраза теж цілком характеризує юнака, що не мав нічого за душею, крім прагнення домогтися протекції Джона.
Це одразу відчув «загадковий пройдисвіт, що ходив лиш манівцями», — чоловік у сірому. Оцей коректний послужливий джентльмен усе подавав розманіженому панству, але не викликав цим ніякого подиву, ба навіть уваги з боку людей, що лише обмінюються недбалими люб'язностями… Зманіжені і вередливі, вони звикли, щоб хтось задовольняв їхні забаганки з першого погляду, і не дивуються навіть тоді, коли чоловік у сірому виймає з кишені осідланих коней і чемно подає до панських послуг…