Здається, ось-ось він усіх їх згорне і заховає в кишеню, а вони, набундючившись, навіть і цього не помітять. Та не вони йому потрібні. Навіщось йому була потрібна тінь юнака. А той не встояв, зачувши про невичерпний Фортунатів гаманець і, засліплений золотом, навіть не встиг збагнути, навіщо сірому чоловікові здалася чужа тінь і навіщо самому берегти свою тінь. Але те, до чого людей не можуть привести міркування, дається їм через гіркий життєвий досвід.
Можливо, коли б усе це сталося з якимось негідником, він би зумів обминути сонячні дороги і пройти життя сутінками, задовольнившись тим, що дає золото. Але Шлеміль — чесна і вразлива людина. Він одразу ж починає відчувати, що з втратою тіні над ним немов тяжить якесь прокляття. Почуваючи себе нещасним, він стає зовсім іншою людиною, далекою від того вчорашнього легковажного юнака, впевненого, що вся сутність життя — в мільйоні. І потім, після багатьох Шлемілевих страждань, саме в кульмінації, коли вирішувалась доля його кохання, знову з’являється чоловік у сірому й пропонує рятівну тінь в обмін на душу — на полегшених умовах, посмертно. Та Шлеміль, навіть не вагаючись, відхиляє послугу. Він уже знає, що дорога компромісу і моральних втрат не веде до щастя…
Вся повість зіткана з цього гіркого пізнання. В легких, граціозних переливах сюжету фантастика чергується з точним реалістичним малюнком. То автор заманює чисто-автобіографічним епізодом, то дивує чисто казковим зламом сюжету, який теж можна змістовно осмислити. Інтригує в цій історії кожна художня деталь — і нерозгаданий чоловік у сірому, і можливість повернути втрачену тінь, і нагода продати душу на полегшених умовах, і вигадані пояснення втрати тіні (то вона, мовляв, примерзла у снігах Росії, то була скалічена чоботом незграбного чоловіка, то під час важкої хвороби була втрачена разом з волоссям). Все це викликає найширші асоціації в зв’язку з лейтмотивом, що звучить як різка вібрація струни — про марність золота, яке не компенсує втраченої тіні.
Шлеміль жив утратою, а не тим, що мало б її компенсувати!
Сюжет наснажений такими непідроблено глибокими переживаннями, наповнений такими точними спостереженнями над людьми, що мимоволі віриш у психологічну правдивість казки й думаєш, що все це не просто вигадане, а вистраждане самим автором.
Немає сумніву, що в повісті відбилися душевні переживання самого Шаміссо. Але будь-яка спроба послідовного тлумачення її символів на автобіографічній основі безплідна. Немає також сенсу звужувати образи, підганяти до «стрункої системи». В єдину, наперед задану ідею вони не вкладаються, так само як не вкладаються в концепцію алегоричної автобіографії-сповіді.
«Дивні пригоди Петера Шлеміля», може, не більш автобіографічні, ніж «Дон-Кіхот» Сервантеса, хоча в них є численні прикмети і зовнішності самого Шаміссо (чорна куртка — і ботанізирка), і характеру (безпосередність, прямота і невибагливість), і навіть фабула (кругосвітні мандри).
Але кожен художній твір автобіографічний у тому розумінні, що автор вкладає в нього частку себе, своє світовідчуття, свій характер. Інколи письменник признається, як, наприклад; Гоголь, що позбувався негативних прикмет, передаючи їх своїм сатиричним персонажам. Часто письменник позбувається своєї душевної драми, довіривши її читачеві (Гете «Страждання молодого Вертера», Франко «Зів’яле листя»).
Звичайно, Шлеміль — не Шаміссо, але без сумніву — його частка, певна фаза його життя, об’єктивізований, важко вистражданий образ, який став од автора на віддалі, як «друг, до якого вже можна признатись». Цей образ пішов за законами вільної творчої уяви шляхами казки і набрав широкого значення, Звісно, його треба сприймати, як художній образ і. осмислювати за власним досвідом, а не за досвідом автора.
Що ж до автора, То, заховавшись у тихий світ ботанічних досліджень, він цілком природно міг собі уявити власні тривожні блукання важких років в образі Шлеміля. І, цілком природно, він собі вимріяв втечу від суперечностей у кругосвітні мандри, де «тінь» губиться в безлюдних просторах.
Очевидно, для німецького письменника Адельберта фон Шаміссо його герой був тим зім’ятим обставинами, змученим французом, котрий знайшов собі назву в єврейському імені Шлеміль, що означає бідолаху, який, за розповіддю в талмуді, дорого розплачується за те, що іншим проходить безкарно.