Тієї миті всі спинилися так раптово, що Гемуль мало не виколов собі ока вудкою.
— Хто то кричить? — злякано спитала Мумі-мама.
Весь ліс здригався від страшного крику. Хтось чи щось мчало дорогою їм назустріч і ревіло з жаху. Може, якийсь божевільний?
— Поховайтеся! — крикнув тато Мумі-троля. — Біжить якась почвара.
Та не встигли вони сховатися, як упізнали Ондатра. Очі в нього були витріщені, вуса настовбурчені. Він замахав їм лапами і виголосив цілу промову, таку безладну, що її ніхто до пуття не второпав: чи він був дуже сердитий, чи дуже наляканий, чи тому сердитий, що наляканий. За хвилину він пострибав далі в напрямку долини Мумі.
— Що з ним сталося? — вражено спитала Мумі-мама. — Він завжди такий спокійний і поважний…
— Так образитись через те, що лопнула мотузка в гамаку! — здивовано похитав головою Мумі-тато.
— Він, мабуть, розсердився, що ми забули принести йому їсти, — сказав Пхик. — Тепер хай сам собі шукає сніданок.
Вони пішли далі до берега, заклопотані думками про Ондатра. Але Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик непомітно випередили всіх і завернули до печери.
— Не будемо заходити всередину, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Може, воно ще там! Вилізьмо нагору й зазирнімо крізь шпару в стелі.
Вони обережно видряпалися нагору, індіянським способом поповзли до шпарки й зазирнули всередину.
В печері стояв порожній диво-капелюх. Ковдра лежала в одному кутку, а книжка в іншому, але нікого не було.
Однак скрізь на піску видніли дивні сліди, ніби хтось танцював і підстрибував.
— Ондатрові лапи не залишили б таких слідів, — сказав Мумі-троль.
— Навряд чи то були взагалі лапи, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Надто вони чудні.
Потім Мумі-троль і Мумрик-Нюхайлик злізли з гори й боязко озирнулися навколо. Проте нічого страшного не побачили.
Вони так і не дізналися, що налякало до смерті Ондатра, бо він ніколи не розповідав про свою пригоду.[3]
Тим часом решта всі досягли берега. Вони стояли біля води, перемовлялися й вимахували лапами.
— Наші знайшли човна! — вигукнув Мумрик-Нюхайлик. — Біжімо до них!
І він не помилився. При березі стояв великий човен, клепаний, з вітрилом, з веслами й рибником, пофарбований у білий і зелений колір.
— Чий він? — спитав Мумі-троль, коли, засапаний, примчав до гурту.
— Нічий! — радісно відповів Мумі-тато. — Він прибився до нашого берега. Це море нам його подарувало!
— Човна треба якось назвати! — вигукнула Хропка. — Хай буде «Ціпонька»! Страх як гарно, правда ж?
— Сама ти ціпонька, — зневажливо сказав Хропик. — Я пропоную кращу назву: «Морський орел».
— Ні, треба щось латинське! — заперечив Гемуль. — Хоч би «Muminates Maritimа»!
— Я перший його побачив! — крикнув Пхик. — А тому й повинен вибрати назву. Хіба не цікаво було б, якби він називався «Пхик»? Коротко й гарно.
— Ти так думаєш? — спитав Мумі-троль.
— Цитьте, діти! — озвався тато. — Цитьте! Адже ясно, що назву має вибрати мама. Це ж вона влаштувала прогулянку.
Мумі-мама зашарілася й скромно сказала:
— А чи ж я зумію? В Мумрика-Нюхайлика така багата уява! Він, мабуть, придумає щось краще за мене.
— Ну, саме тепер мені не спадає нічого на думку, — мовив підлещений Мумрик-Нюхайлик. — Але як сказати правду, то з самого початку мені здавалося, що «Скрадливий вовк» була б дуже шляхетна назва.
— Ну, мамо, вибирайте! — попросив Мумі-троль.
— Гаразд, любі діти, — мовила Мумі-мама. — Тільки не подумайте, що я старомодна й відстала. По-моєму, назва човна повинна всім нам нагадувати, що ми збираємось на ньому робити. Ото ж я й думаю, чи не охрестити його «Шукачем пригод»?
— Чудово! Чудово! — закричав Мумі-троль. — Так ми його й назвемо! Мамо, ви нічого не взяли, що замінило б пляшку шампанського?
Мумі-мама кинулась шукати у кошиках пляшку з соком.
— О, як шкода! — забідкалась вона. — Я, мабуть, забула сік!
— Я ж питав, чи все взяли, — сказав Мумі-тато.
Усі посмутнішали. Страшно сідати в човен, коли його не охрещено, як годиться. Ще станеться якесь лихо…
Нараз Мумі-тролеві сяйнула блискуча думка.
— Дайте мені якусь посудину, — попросив він.
Тоді набрав у неї морської води й поніс до печери, де лежав диво-капелюх.
Повернувшись, Мумі-троль простяг перетворену воду татові й сказав:
— Покуштуйте!
Мумі-тато ковтнув води і вдоволено прицмокнув язиком.
— Де ти, синку, взяв соку? — запитав він.
— Таємниця! — відповів Мумі-троль.
3
Коли хочете довідатися, на що змінилися в диво-капелюсі штучні зуби, запитайте у своєї мами. Вона знає