Відразу засвітило сонце, садок засяяв барвами, сповнився гомону й пахощів.
— Дякувати богу, що ми спекалися того капелюха, — мовила Мумі-мама. — Хоч раз він нам пригодився на щось путнє.
— Але хмарки були гарні, — сказав Пхик.
— І гратися в джунглях було приємно, — мрійливо додав Мумі-троль.
— Чудовосля все вийшлосля, — радісно сказала Махсля й забрала валізку, що досі стояла перед звинувачем.
— Кращесля й бути не можесля! — додала Чубсля і взяла її за руку.
І вони подріботіли до будинку Мумі.
Всі стояли й дивилися їм услід.
— Що вони сказали? — запитав Пхик.
— Майже, те саме, що «До побачення», — пояснив Гемуль.
РОЗДІЛ ОСТАННІЙ,
Це було наприкінці серпня. Вночі кричали сови і темними зграями нечутно мигтіли над садком кажани. Шумів ліс, і хвилювалося море. В повітрі вчувалося якесь чекання й сум, а місяць висів великий та червонястий. Мумі-троль завжди найдужче любив останні тижні літа, але ніколи не задумувався, чому саме.
Голоси вітру й моря зливалися в одне, все пахло зміною, дерева були вже готові до зміни.
«Чи, бува, не станеться сьогодні чогось незвичайного», — подумав Мумі-троль.
Він прокинувся й лежав, дивлячись у стелю.
«Гарно, коли вранці встанеш і світить сонце», — знову подумав він.
Тоді повернувся й побачив, що ліжко Мумрика-Нюхайлика порожнє.
Тієї миті він почув таємний сигнал під вікном — довгий посвист і два короткі, що означало: «Які в тебе на сьогодні плани?»
Мумі-троль схопився з ліжка й виглянув надвір. Там було ще досить темно й прохолодно. А під вікном стояв Мумрик-Нюхайлик.
— Агов! — озвався Мумі-троль, але тихенько, щоб нікого не збудити. Потім спустився мотузяною драбиною.
— Привіт! — сказав він.
— Привіт! — відповів Мумрик-Нюхайлик.
Вони пішли до річки, посідали на поруччя містка й замахали ногами. Сонце вже визирнуло з-за верхівок дерев і світило їм в обличчя.
— Отак ми сиділи весною, — нагадав Мумі-троль. — Першого ж дня, коли прокинулися з зимової сплячки. А всі ще спали.
Мумрик-Нюхайлик кивнув головою. Він робив з очерету човники і пускав за водою.
— Куди вони пливуть? — запитав Мумі-троль.
— Туди, де немає мене, — відповів Мумрик-Нюхайлик.
Човники один по одному зникали за поворотом.
— Навантажені цинамоном, акулячими зубами, смарагдами, — мрійливо сказав Мумі-троль.
Мумрик-Нюхайлик зітхнув.
— Ти питав мене про плани, — мовив Мумі-троль. — А в тебе є якісь плани?
— Є, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — Один план. Але він тільки для мене самого.
Мумі-троль уважно подивився на нього й запитав:
— Ти хочеш іти в мандри?
Мумрик-Нюхайлик кивнув головою.
Якийсь час вони сиділи мовчки, тільки вимахували ногами. Річка під ними пливла кудись у чужі краї, за якими тужив Мумрик-Нюхайлик і в які хотів податися сам один.
— Коли ти вирушаєш? — запитав Мумі-троль.
— Зараз! — відповів Мумрик-Нюхайлик і викинув у воду всі човники.
Він сплигнув з поруччя і потягнув носом повітря. День був чудовий, якраз мандрувати. В сонячному промінні червоніли гірські хребти, дорога звивалася до них і зникала з другого боку. Там була інша долина, а тоді знов інші гори…
Мумі-троль дивився, як Мумрик-Нюхайлик складав намет.
— Довго ти мандруватимеш? — запитав він.
— Ні, першого ж весняного дня вернуся, — відповів Мумрик-Нюхайлик. — І свисну тобі під вікном. Рік скоро мине.
— Еге ж, — зітхнув Мумі-троль. — Ну, то прощай!
— Прощай! — відповів Мумрик-Нюхайлик.
Мумі-троль лишився на мості. Він дивився, як Мумрик-Нюхайлик ставав дедалі менший і врешті зник між березами та яблунями. Аж ось він почув звуки губної гармонії. Мумрик-Нюхайлик грав: «Гей, тваринки, почіпляйте банти на хвости».
«Тепер він веселий», — подумав Мумі-троль.
Мелодія ставала тихіша й тихіша, а тоді й зовсім затихла. Мумі-троль пішов назад росяним садком.
На ганку він побачив Чубслю й Махслю, що грілися на сонечку.
— Вітаємосля тебесля, — озвалася до нього Чубсля.
— Привіт, — відповів Мумі-троль, бо вже навчився розуміти їхню мову (хоч розмовляти йому було важко).