— Ти плакавсля? — запитала Махсля.
— Ет, — сказав Мумі-троль. — Мумрик-Нюхайлик пішов від нас.
— Шкодасля, — співчутливо мовила Чубсля. — Чи ти не втішишсля, коли поцілуєшсля мене в ніссля?
Мумі-троль ласкаво поцілував Чубслю в ніс, але не повеселішав.
Чубсля й Махсля нахилилися одна до одної і довго шепотілися. Потім Махсля урочисто заявила:
— Ми вирішилисля показати тобісля схованесля.
— У валізці? — запитав Мумі-троль.
Махсля й Чубсля жваво закивали головами.
— Ходімосля, мерщійсля! — сказали вони й побігли під живопліт.
Мумі-троль поліз за ними і серед найгустіших заростів, де було майже темно, побачив таємний сховок Чубслі й Махслі. Землю в ньому вони встелили пухом, а гілля навколо прикрасили черепашками та біленькими камінцями. Ніхто б не здогадався, що там є сховок, хоч би навіть ішов повз живопліт. На ликовій маті стояла валізка.
— Це Хропчина мата, — сказав Мумі-троль. — Вона вчора шукала її.
— Таксля, — сказала Махсля. — Вона не знаєсля, що ми її взялисля!
— Гм, — буркнув Мумі-троль. — Ви хочете показати мені, що сховане у валізці?
Чубсля й Махсля радісно кивнули. Вони поставали обабіч валізки й почали урочисто рахувати:
— Разсля, двасля, трисля! — І одним махом відчинили її.
— Ото лиха година! — вигукнув Мумі-троль.
Темний сховок наповнився лагідним червоним світлом. Перед ним лежав рубін, великий, як голова пантери, яскравий, як сонце навзаході, мерехтливий, мов полум’я чи брижі на воді.
— Сподобавсля тобісля? — запитала Чубсля.
— Так, — стиха відповів Мумі-троль.
— Ти більше не будешсля плакатисля? — спитала Махсля.
Мумі-троль похитав головою.
Чубсля й Махсля полегшено відітхнули й сіли помилуватися самоцвітом. Вони дивилися на рубін мовчки, з щирим захватом.
А він мінився, як море. То був просто ясний, то рожевів, як снігові вершини, коли сходить сонце, то раптом зсередини його пробивався багряний блиск, а то ще здавався чорним тюльпаном з іскристими тичинками.
— О, якби його побачив Мумрик-Нюхайлик! — сказав Мумі-троль.
Він довго-довго дивився на самоцвіт. Час поволі спливав, а в голові його роїлися різні думки.
— Гарний самоцвіт, — сказав він нарешті. — Можна мені буде ще колись поглянути на нього?
Але Чубсля й Махсля нічого йому не відповіли.
Мумі-троль виліз з-під живоплоту, і йому аж у голові трохи запаморочилося від білого денного світла. Довелося посидіти на траві, поки все минулося. «Ото лиха година, — думав він. — Я ладен собі хвоста відкусити, коли це не Королівський Рубін, якого Чарівник подався шукати на Місяць. А він у Чубслі й Махслі, ці маленькі дивачки весь час носять його в своїй валізці!»
Мумі-троль глибоко задумався. Він не помітив, як Хропка підійшла садком і сіла коло нього. За хвилинку вона обережно полоскотала його за хвіст.
— О, це ти! — аж підскочив Мумі-троль.
Хропка всміхнулася.
— Як тобі подобається моя нова зачіска? — запитала вона й покрутила головою.
— Ага, — сказав Мумі-троль.
— Ти думаєш про щось інше? Цікаво, про що ж?
— Цього я тобі не скажу, моя зоре, та Мумрик пішов, і гнітить мене горе, — продекламував Мумі-троль.
— Ти жартуєш! — сказала Хропка.
— Ні. Але зі мною він попрощався. Нікого не збудив попрощатися, тільки мене, — сказав Мумі-троль.
Вони сиділи на траві, сонце здіймалося вище й пригрівало дужче. На ганок вийшли Пхик і Хропик.
— Агов! — покликала їх Хропка. — Ви знаєте, що Мумрик-Нюхайлик подався в мандри на південь?
— Без мене? — обурився Пхик.
— Часом хочеться побути самому, — сказав Мумі-троль. — Ти надто малий, щоб це збагнути. А де ще наші?
— Гемуль пішов по гриби, — відповів Хропик, — а Ондатр забрав до хати гамак, бо ночі стали холодні. До речі, твоя мама сьогодні в кепському гуморі.
— Сердита чи засмучена? — вражено спитав Мумі-троль.
— Мабуть, швидше засмучена, — відповів Хропик.
— То я негайно біжу до неї, — сказав Мумі-троль і підвівся. — Що там за біда?
Мумі-мама сиділа у вітальні і, видно, справді була дуже засмучена.
— Що сталося? — запитав Мумі-троль.
— Страшне лихо, серденько моє, — мовила вона. — Пропала моя торбинка. А я без неї не можу. Я вже скрізь шукала, та дарма.
— Який жах! — сказав Мумі-троль. — Треба її знайти.
І всі кинулися на пошуки. Всі, крім Ондатра.
— З усіх непотрібних речей торбинки найнепотрібніші, — заявив він. — Самі поміркуйте: дні йдуть за днями однаково, чи пані Мумі має торбинку, чи ні.