— Добре, — зглянувся брат. — Тільки задля родинної честі. І щоб надалі не була дурна!
Хропка знову глянула в дзеркало й радісно скрикнула, побачивши свої звичні маленькі очі. Тільки вії стали довші. Променіючи, вона обняла брата й вигукнула:
— О любий Хропику! Ти дістанеш друкарську машинку від мене у весняний подарунок!
— Та годі тобі, — засоромився Хропик. — Хто це цілується при людях! Я не міг дивитися на тебе з тими баньками, от і все.
— Ну, лишилися ще Чубсля й Махсля, — сказав Чарівник. — Побажайте щось одне на двох, бо вас не можна розпізнати!
— А для себесля Ви не можетесля щось побажати? — запитала Чубсля.
— Ні, — сумно сказав Чарівник. — Я можу тільки виконувати бажання інших і змінюватися в що завгодно.
Чубсля й Махсля пильно глянули на нього, тоді нахилились одна до одної і хвилинку про щось шепотілися.
Врешті Махсля врочисто заявила:
— Ми вирішилисля побажати для вас, бо висля добрийсля. Ми хочемо матисля такий самийсля завбільшки рубінсля, як нашсля, і такий самий гарнийсля.
Усі вже бачили, як Чарівник сміється, але ніхто не сподівався, що він уміє всміхатися. А в нього засяяло усмішкою все: і обличчя, і вуха, і капелюх, і черевики. Не промовивши й слова, він махнув плащем над травою… і диво! Знову садок сповнило рожеве світло, бо перед Чарівником лежав близнюк Королівського Рубіна — Королевин Рубін.
— Теперсля ви вдоволенісля? — спитала Чубсля.
— Ще б пак! — вигукнув Чарівник і ніжно поклав блискучий самоцвіт на плащ. — Нехай усі лісові істоти кажуть, що кому хотілося б. Я виконуватиму ваші бажання до світанку, бо перше ніж зійде сонце, мені треба бути вдома!
У долині аж загуло від веселих голосів.
Перед Чарівником вишикувалася довга черга писклявих, жартівливих, буркотливих, крикливих мешканців лісу, кожне з якимось бажанням. Коли то була навіть якась дурниця, Чарівник виконував і її, бо був у чудовому гуморі. Знову почалися танці, знову до садка привезено цілий візок пиріжків. Гемуль запалював один за одним фейєрверки, а Мумі-тато приніс свої мемуари в нових палітурках і заходився голосно читати про свою молодість.
Ніколи ще в долині Мумі не було такого бучного бенкету!
А коли вже все було з’їдене й випите, коли про все переговорено, коли ноги підгиналися від танців, гості розійшлися додому, щоб трохи поспати в такий передранковий час.
Чарівник полетів на край світу, а лісова миша залізла в своє трав’яне гніздо — проте обоє були однаково вдоволені.
Та, мабуть, найщасливіший був Мумі-троль. Він вертався садком додому разом з мамою, саме тоді, коли місяць почав блякнути перед сходом сонця, коли дерева зашепотіли від ранкового вітру, що подув з моря. В долині Мумі наступала прохолодна осінь. Так і мало бути, а то як би потім прийшла весна?
