— Може, заманимо туди когось іншого? — вголос міркував Хропик.
— Хіба що когось дуже поганого, — сказав Мумі-троль, — бо звідки ми знаємо, що він знову стане собою?
— Заманимо якогось ворога, — запропонував Хропик.
— Гм, — задумався Мумі-троль. — А ти маєш когось на прикметі?
— Великого Пацюка із смітника, — сказав Хропик.
Мумі-троль похитав головою: Пацюка туди не заманиш.
— Ну, то Мурашиного Лева, — запропонував Хропик.
— Чудово! — зрадів Мумі-троль. — Він колись затяг мою маму до самої ями й запорошив їй очі піском.
Вони взяли з собою чималий слоїк і подалися на пошуки Мурашиного Лева. Підступних ям, що їх риють Мурашині Леви, треба шукати на піщаному березі, тож вони пішли до моря. Минуло небагато часу, і Хропик знайшов круглу ямку. Він на мигах підкликав Мумі-троля.
— Це Левова ямка, — прошепотів він. — Але як ми його заманимо до слоїка?
— Здайся на мене, — так само пошепки відповів Мумі-троль.
Він узяв слоїк і закопав у пісок отвором угору. Тоді сказав голосно:
— Той Мурашиний Лев просто слабак!
Він зробив знак Хропикові, і обидва вони очікувально зазирнули в ямку. Пісок на дні заворушився, але ніхто з нього не виліз.
— Страшенний слабак! — знову сказав Мумі-троль. — Знаєш, скільки йому треба часу, щоб заховатися в пісок? Кілька годин!
— Так, але… — нерішуче озвався Хропик.
— Еге ж, — правив, своєї Мумі-троль, а тим часом відчайдушно давав вухами знак Хропикові. — Кілька годин!
Тієї миті з ямки в піску вигулькнула грізна голова з виряченими очима.
— Кажеш, я слабак? — зашипів Мурашиний Лев. — Та мені, щоб сховатися в пісок, треба не більше й не менше як три секунди!
— Не може бути! Ану покажіть, а то ми не повіримо, — хитро мовив Мумі-троль.
— Я вас засиплю піском, — сердито сказав Мурашиний Лев, — а як ви опинитесь у моїй ямі — поїм!
— Ні, ні! — злякано мовив Хропик. — Краще покажіть нам, як ви за три секунди ховаєтесь у пісок!
— Якби ви сховалися тут, нагорі, то ми б краще роздивилися, як ви це робите, — мовив Мумі-троль і показав на те місце, де вони загребли в пісок слоїк.
— Ви думаєте, мені треба показувати своє вміння якимось шмаркачам? — глузливо мовив Мурашиний Лев.
Проте він не встояв перед спокусою похизуватися своєю силою і моторністю. Глузливо пирхаючи, він вибрався з ямки й пихато запитав:
— Ну, то де мені сховатися?
— Отут, — показав Мумі-троль.
Мурашиний Лев звів плечі, і його грива страхітливо наїжачилась.
— Дивіться! — вигукнув він. — Я зараз сховаюся, але як вилізу знову, то поїм вас. Раз, два, три!
Мурашиний Лев увігнався в пісок, мов пропелер, саме там, де був схований слоїк. Справді він згаяв три секунди, а може, навіть дві з половиною, бо був страх який сердитий.
— Мерщій давай накривку! — крикнув Мумі-троль.
Вони розгребли пісок і міцно закрутили накривку. Потім спільними зусиллями витягли слоїк і покотили його додому. Мурашиний Лев кричав і лаявся в слоїку, та голосу його не чути було з піску.
— Він такий лютий, що аж гидко, — сказав Хропик. — Страшно подумати, що було б, якби він звільнився!
— Він не звільниться, — заспокоїв його Мумі-троль. — А як спробує, то, думаю, буде вже не Мурашиним Левом, а якоюсь дивовижею.
Коли вони прийшли додому, Мумі-троль зібрав своїх друзів — засунув лапу в рот і тричі протягло свиснув (це означало: «Сталося щось нечуване»).
Всі примчали з різних боків і зібралися коло закритого слоїка.
— Що в ньому? — запитав Пхик.
— Мурашиний Лев, — гордо відповів Мумі-троль. — Лютий Мурашиний Лев! Ми його спіймали.
— Як ви зважилися! — вражено вигукнула Хропка.
— А тепер ми хочемо потримати його в капелюсі, — сказав Хропик.
— Щоб він обернувся на почвару, як я, — додав Мумі-троль.
— Кажіть до пуття, бо я нічого не второпаю, — попросив Гемуль.
— Це я тоді був сховався в капелюх, як ото змінився, — пояснив Мумі-троль. — Ми вже додумалися до цього. І тепер хочемо перевірити на Мурашиному Левові, побачити, чи він теж зміниться.
— Але ж він може стати ким завгодно! — крикнув Пхик. — Зміниться в когось ще страшнішого, ніж Мурашиний Лев, і всіх нас поїсть!
На мить їх опанував страх. Вони мовчки дивилися на слоїк і дослухалися до приглушеного голосу всередині.
— Ой-ой-ой! — залементувала Хропка й змінила свій колір.[2]
— Ми сховаємось під стіл, поки він мінятиметься, а на капелюх покладемо товсту книжку, — запропонував Мумрик-Нюхайлик. — Завжди ризикуєш, коли робиш дослід. Ану витрушуйте його в капелюх!