— Як ми дістанемо його? — міркував уголос Мумрик-Нюхайлик, дивлячись на воду. — Чого твій тато не заведе собі човна?
Мумі-троль нерішуче мовив:
— Я непогано плаваю, коли вода не дуже холодна.
Мумрик-Нюхайлик похитав головою.
— Краще не ризикуй.
— Мабуть, ризикну, — зважився Мумі-троль і ступив до води. — В який бік плисти?
— Отуди навскоси, — показав Мумрик-Нюхайлик. — Трохи пропливеш і буде дно. Але гляди не засунь лапу в капелюх! Тримай його за верх.
Мумі-троль заліз у теплу літню воду й поплив по-собачому. Течія була прудка, і йому стало трохи боязко. Та ось він помітив піщану обмілину, а на ній щось чорне. Він скерував хвостом туди і відразу відчув під ногами пісок.
— Усе гаразд? — стиха гукнув Мумрик-Нюхайлик з другого боку.
— Гаразд! — відповів Мумі-троль і побрів до берега.
Він побачив, що від капелюха розходяться темні смуги. То була перетворена вода. Мумі-троль вмочив у неї лапу й обережно лизнув її.
— Ото лиха година! — промурмотів він. — Адже це сік! Подумати тільки, відтепер у нас буде скільки завгодно соку, треба лише налити в капелюх води!
— Ну, ти знайшов його? — стривожено гукнув Мумрик-Нюхайлик.
— Я вертаюся! — відповів Мумі-троль і поплив назад, орудуючи хвостом, а в лапах тримаючи диво-капелюха.
Важко було плисти проти течії, та ще й тягти намоклого капелюха, тож поки Мумі-троль вибрався на берег, він геть стомився й засапався. Та все ж гордо сказав:
— Ось він!
— Чудово! — зрадів Мумрик-Нюхайлик. — Але де ми його сховаємо?
— Не в хаті, — сказав Мумі-троль. — І в садку теж навряд. Ще хтось знайде!
— А може, в печері? — запропонував Мумрик-Нюхайлик.
— Тоді треба відкрити таємницю Пхикові, — сказав Мумі-троль. — Це ж його печера.
— Та, мабуть, треба було б, — нерішуче мовив Мумрик-Нюхайлик. — Але ж він ще дуже малий для такої великої таємниці.
— Це правда, — погодився Мумі-троль. — Знаєш, це я вперше роблю таке, чого не можу розповісти татові й мамі.
Мумрик-Нюхайлик узяв капелюх на оберемок і рушив уздовж річки. Біля мосту він раптом спинився.
— Що там? — запитав Мумі-троль.
— Три жовті канарки на поруччі. Дивно, як вони опинились надворі серед ночі?
— Я ніяка не канарка, — запищала найближча пташка. — Я плітка!
— Ми всі троє — чесні рибини! — защебетала друга пташка.
Мумрик похитав головою.
— Бачиш, що наробив капелюх. Ці три рибки напевне запливли в нього й змінилися. Ходімо простісінько до печери й сховаємо капелюх.
Мумі-троль тримався близько біля Мумрика-Нюхайлика, поки вони йшли лісом. Обабіч щось шурхотіло, тупало, і йому було страшнувато. Часом з-за стовбура визирали чиїсь блискучі очі, часом хтось гукав до них із землі або з дерева.
— Чудова ніч! — почув Мумі-троль за собою чийсь голос.
— Гарна! — відважно відповів він.
Якась тінь майнула повз нього в темряву.
На березі було ясніше. Море й небо злилися в суцільну блакитняву мінливу стіну. Десь далі чути було поодинокі крики чайок. Вже починало світати.
Мумрик-Нюхайлик і Мумі-троль занесли диво-капелюх у печеру й поставили крисами донизу в найдальшому кутку, щоб ніхто в нього не впав.
— Це все, що ми можемо зробити, — сказав Мумрик-Нюхайлик. — Уяви собі: ану ж одного чудового дня до нас знову повернуться п’ять хмаринок!
— Так, — сказав Мумі-троль. Він стояв коло входу в печеру й дивився в ніч. — Хоч я не певен, що нам було б приємніше, як тепер…
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
Другого ранку, коли Ондатр, як звичайно, вийшов з книжкою надвір і влігся в гамак почитати про все непотрібне, мотузка перервалася, і він гепнув на землю.
— Неподобство! — обурився він, виплутуючись із ковдри.
— Ото біда, — сказав Мумі-тато, що саме поливав грядку з тютюном. — Сподіваюсь, ви не забилися?
— Не в тім річ, — понуро відповів Ондатр і смикнув себе за вуса. — Хай хоч земля лопається, це не порушує мого спокою. Та я не люблю опинятися в смішному становищі. Це ображає мою гідність.
— Але ж, крім мене, вас ніхто не бачив, — сказав Мумі-тато.
— На жаль, ви бачили, — відповів йому Ондатр. — Я вже немало натерпівся у вашому домі. Торік, наприклад, на мене впала комета. Нічого страшного не сталося. Але, як ви, мабуть, пам’ятаєте, я сів на торт! І це дуже образило мою гідність. Потім хтось утнув безглуздий жарт: засунув мені в ліжко щітку. Я вже не кажу про…