— Я з вами не згоден, — рішуче заперечив Бузина. — Ви так багато зробили.
— А от поживете ще ті двадцять чи п'ятнадцять років, які нас з вами розділяють, і пересвідчитесь! — майже пустотливо ляпнув по столу професор. — Але ми забалакались. Ви щось хотіли. Прошу вас.
Йдеться про дуже важливе. — Бузина не міг добрати слів. — Я хотів з вами порадитися, Гордію Всеволодовичу як з старшим товаришем, якого я ціную і поважаю... Ваш авторитет...
— Не треба про це, — спинив його професор. — Ліпше про діло.
— Бачте, це таке делікатне питання... Йдеться про... як їх... Про мозаїки...
— Очевидно, про альбом наших київських мозаїк? — швидко докинув професор, якому відразу вчулося в мові Бузини щось від отого молодого керівника, з яким недавно мав бесіду.
— Так, так, — зрадів Бузина, — саме про наш альбом. Це надзвичайна цінність, про яку люди повинні знати. Не видати такий альбом — був би злочин.
— Злочин, — згодився професор.
— Що б про нас казали наші нащадки?
— Справді, вони б сказали щось дуже зле.
— Тому ми повинні докласти всіх зусиль, щоб він був виданий.
— Як мені відомо, ніяких зусиль не треба, — спокійно промовив професор, — альбом уже віддруковано, і цілий тираж лежить у друкарні.
— Так, але... — Бузина затявся, однак відразу ж, перехилившись через підтримуваний різьбленим мавром підлокітник до Отави, гаряче зашепотів: — Але ж там стоїть прізвище Паливоди...
— То й що? — Отава вдавав, що нічого не знає.
— Але ж він ворог народу.
— Не знаю, як можна займатися староруськими мозаїками і бути ворогом народу. Для мене це — незбагненне!
— Вороги підступні!
— Згоден з вами. Але до чого тут професор Паливода? Це чесний учений.
—З прізвищем Паливоди альбом вийти не може.
— То що ж я можу вдіяти? — професор підвівся так само, як у кабінеті молодого керівника. Але Бузина сидів і далі в венеціанському кріслі. Недбало поляскував пальцями по череву дубового фавна, знав-бо, що професор звідси не втече, як утік з тієї установи, та й нащо б мав утікати з власного дому?
— Мені запропонували поставити своє прізвище під передмовою, — скромно мовив Бузина.
— Вам?
— Щоб зберегти думки професора Паливоди.
— Але ж то не ваші думки, а професора Паливоди!
— Ім'я нічого не важить. Для людства головне — цінність. Авторством ніхто ніколи не цікавиться. Хіба не однаково, хто винайшов колесо.
— Гаразд. Уявімо, що я пристав до вашого цинізму. Але ж професор Паливода — ворог народу!
— Так.
— А раз він ворог, то й усі його думки — ворожі! Нащо ж їх зберігати? Тоді напишіть самі передмову й коментарі! — Отава відверто знущався з Бузини. Та не на такого напав.
— Думки можуть мати об'єктивну цінність, навіть якщо вони належать ворогові. — Видно було, що Бузина добре підготувався до розмови з професором.
— Тоді я не розумію, чому ви до мене прийшли.
— Щоб спитати вашої поради.
— Але ж ви згодилися поставити своє прізвище замість прізвища професора Паливоди?
— Я маю дати відповідь завтра. Тому й прийшов до вас як до старшого товариша, щоб порадитись.
— Я вам не раджу.
— Не можу з вами згодитись, товаришу професор, — тепер підвівся вже й Бузина, — ви ж самі тільки-но... Ваші ікони... Хіба це не свідчення?.. Може, моє ім'я теж як ота оліфа на іконі одинадцятого століття... Воно захистить велику вартісність.
— Ви гадаєте, що його колись зішкребуть і виявлять під ним ім'я професора Паливоди?
— Йдеться про саму суть справи, а не про імена. Треба зберегти те, що є. По-державному дивитися на справи. Є думки, вони не повинні пропасти. От і все.
— Отже, ви хочете поставити своє ім'я під чужим?
— Ви мене переконали в доцільності.
— Але ж... — Отаві забракло слів на таке нечуване зухвальство, не знав, чи варто далі сперечатися з цим дивно цинічним чоловіком, показав Бузині на двері: — Прошу вас. Нам більше ні про що говорити!
Бузина поставив своє прізвище, альбом вийшов у світ, його хвалили, хвалили й Бузину, і він, здається, навіть продемонстрував якусь там скромність, бо не вискакував ні в кандидати, ні в доктори наук, так і лишився молодшим науковим працівником, єдине, чого запрагнув, — це перейти у відділ професора Отави, що для нього і було зроблено, не питаючи думки керівника відділу.