— Можливо, ви цього й не можете, — мовив Джек сумно, — але ви можете робити багато речей, яких я не можу й ніколи не зможу зробити.
— Мені більше щастило в житті, але я також тяжко працював, — зазначив Квінн, виявляючи до нього той вид поваги, який іноді виникає між двома чоловіками, і немає значення, якого вони походження і просту чи складну справу вони виконують. Квінн Томпсон був чоловік-легенда, а Джек Адамс був простий тесля, проте, як він сам казав, добрий майстер і хороша людина. Квінн вимагав від нього тільки те, що він міг зробити. Але Джек хотів від себе значно більшого і знав, що ніколи не зможе цього. Тягар його минулого був заважкий, і він знав це краще, ніж Квінн міг собі уявити. Квінн не усвідомлював, яке життя вів Джек і які шляхи привели його до нього.
— Вам не просто пощастило, — тихо мовив Джек. — Ви розумний, освічений, набагато вищий за мене і завжди таким будете. А я можу робити тільки це. — Він вимовив ці слова з відчуттям дуже низької самооцінки.
— Якщо ти захочеш, ти можеш піти до коледжу, — підбадьорив його Квінн.
Джек був охоплений таким відчаєм, якого Квінн не помічав протягом усього того місяця, який він у нього пропрацював. Хлопець завжди був такий спокійний і бадьорий, а зараз він побачив його зовсім іншим. Враз відкрилась та туга, яку Джек ховав у серці протягом усього життя. І Квіннові дуже захотілося дати йому надію.
— Я не можу піти до коледжу, — заявив Джек, дивлячись Квіннові просто в очі. Квінн зрозумів: ніхто такою мірою не довірявся йому раніше. — Я ледве можу читати, — сказав він, а потім його голова впала на руки і він тихо заридав.
Сором за змарноване життя краяв його серце, і раптом Квінн відчув себе безпорадним. І, не вимовивши ні слова він схилився до нього й торкнувся його плеча, а коли Джек знову глянув на нього, в очах Квінна також з’явилися сльози. Тепер він зрозумів, що більше ніхто протягом усього його життя не довіряв йому своїх важливих таємниць. А цей чоловік, якого він ледве знав, але якого почав любити мало не як рідного сина, насмілився розкрити йому свою душу. То був безцінний дар.
— Це не страшно, — заспокоював його Квінн, знову доторкнувшись до нього, ніби його рука на плечі молодого чоловіка могла посилити зв’язок між ними, але сталося саме так.
— Страшно! Я не можу читати книг і листів, і навіть вашого списку! Я не знаю, що пишеться на пошті, як заповнювати бланки. Я не можу прочитати угоду. Я маю права водія: знаю знаки, та й годі. Я не знаю, що написано на коробочках із ліками, на дорожніх щитах, мені важко мати справу з картами. Мені важко щось прочитати. Хіба що можу підписати своє ім’я. Це все. Я завжди буду тільки неграмотним теслею. Я не можу зустрічатись із жінками довше, ніж кілька тижнів, бо якщо вони довідаються про це, то більше не захочуть мене бачити. Подумають, що я якийсь недоумок. Єдине, що я можу, це робити те, що вмію в найкращий спосіб. Але це все, на що я спроможний або колись спроможуся.
Для Квінна тієї миті було дуже важливо, що Джек хоче більшого від свого життя, ніж він має, тільки не знає, як досягти цього. Хлопець дивився на Квінна, і його очі були сповнені скорботи й усвідомлення обмеженості свого життя. А те, що Квінн хотів йому сказати, було таким всеохоплюючим, що він просто не знаходив слів. Він хотів обійняти його й міцно притиснути до себе, ніби Джек був хлопчиком. Але Джек не хлопчик, — це чоловік, до того ж такий чемний, добрий і здібний, якого Квінн іще не зустрічав. Він хотів допомогти йому, але не знав як. Що він міг наразі зробити — це прийняти його таким, який він є, а також спробувати дати йому зрозуміти, що вміє він читати чи ні, але Квінн поважає його, й особливо цієї миті. Він продовжував міцно стискати його плече своєю твердою рукою. А за кілька хвилин Джек підвівся й сказав, що хоче піти. Йому стало незручно, коли він побачив, як уже пізно. І Квінн помітив, що Джек надто приголомшений.
— Я маю друга, який допомагає мені, — тихо мовив Джек, одягаючи куртку. — До завтра я знатиму, що у вашому списку, — просто зазначив він, а Квінн кивнув йому й провів його до виходу. То був той момент, коли Джек не лише розповів Квіннові про свої душевні травми, а й відкрив йому своє серце до самісінького дна.
Уночі, лежачи в ліжку, Квінн думав про нього до третьої ночі, глибоко зворушений тим, що Джек відкрив йому. А коли прокинувся вранці й побачив біля свого будинку його вантажівку, то натяг на себе штани й светр, узув черевики просто на спальні шкарпетки і вийшов до нього надвір. Двоє чоловіків обмінялись довгими поглядами, які говорили більше, ніж томи книжок, і Квінн запросив його зайти всередину. Джек почувався дуже втомленим, і Квінн відчував це. Хлопець також дуже довго не спав, думаючи, чи правильно він учинив, коли довірився Квіннові. Певне, що правильно. Чого він найбільше боявся, від чого не міг спати вночі, — це втратити повагу Квінна.