— Я вивчив список напам’ять, — сказав він Квіннові, коли вони зайшли в дім і Квінн зачинив двері. Він махнув Джекові, щоб той ішов за ним у кухню, й обидва чоловіки сіли.
— Ти мені потрібен для додаткової роботи, — спокійно промовив Квінн, а Джек ніяк не міг прочитати те, що було написано в очах Квінна. Він не згадував учорашньої розмови. — Я хочу, щоб ти лишався в мене на дві години після роботи і, можливо, на годину чи дві в суботу. — Говорячи ці слова, він виглядав рішучим, хоча то був тільки вигляд, і це стурбувало Джека. Робота за списком не передбачала нічого такого.
— Здається, робота просувається достатньо швидко? — спитав Джек. Вона рухалась навіть швидше, ніж він очікував, і, певне, Квінн також про це подумав.
— Гадаю, робота і справді просувається добре. Але в нас буде додаткова робота. — Серце Квінна забилося частіше, коли він вимовляв ці слова. Це було важливо, і він хотів, щоб Джек погодився на цю роботу заради них обох. Для Квінна це так само важило, як і для Джека. Минулої ночі вони стали партнерами — уклали мовчазну угоду, встановивши зв’язок, якого не розірвати. Джек дав йому щось дуже цінне, коли довірився Квінну, розкривши йому всю правду. А Квінн збирається вшанувати його, почуваючись сам пошанованим.
— Яка робота? — спитав Джек здивовано.
Запанувала тривала пауза, коли двоє чоловіків дивились один на одного. У кімнаті наче витало щось легке й трепетне. То була надія.
— Якщо ти дозволиш мені, — почав Квінн обережно, — якщо ти дозволиш і якщо довіриш мені, я збираюсь навчити тебе читати.
У кімнаті запала німа тиша, і Джекові захотілося сховати обличчя, по якому покотилися сльози. Квінн також плакав. Минуло чимало часу, перш ніж Джек знов обернувся до нього, ще більше часу спливло, перш ніж він зміг говорити.
— Це правда? Чому ви це робите для мене?
— Бо я так хочу, ми обидва так хочемо. Я зробив у своєму житті чимало безглуздих, дурних, ницих, егоїстичних учинків, Джеку. Можливо, це перший мій добрий учинок, і я б дуже хотів, щоб ти дав мені цей шанс. — Саме Квінн просив його про це, і вони обидва дуже виграли б від цього, не тільки Джек. То була б подорож до невідомих країв, яку б вони здійснили вдвох. — Ти згоден? — спитав його Квінн, і Джек повільно кивнув, затуливши обличчя руками.
— Ви не жартуєте? — Джек поволі почав посміхатись, і його торжество відбилось у Квіннових очах. Усе своє життя Джек хотів піти на курси для неписьменних, але дуже соромився. Та він не вбачав нічого ганебного в тому, щоб зараз учитися грамоти від Квінна. Навпаки, він відчув гордість. — Коли ми розпочнемо? — Він аж сяяв.
— Зараз, — стиха сказав Квінн, переклавши до нього ближче свою газету й підсуваючи свого стільця так, щоб сісти поряд із Джеком. — Коли ти закінчиш свою роботу, ти читатимеш краще, ніж будь-хто. Я впевнений. Навіть якщо це займе більше часу, ніж та робота, яку ти виконуєш, — запевнив його Квінн. — Це не страшно. Для нас обох є урок у тому, про що ти вчора розповів мені. А тепер спробуймо з чогось почати.
Джек посміхнувся своєму вчителеві, а Квінн налив їм обом по чашці кави і знову сів. Урок розпочався.
Розділ 6
Перші кілька тижнів уроки читання йшли добре. Протягом дня Джек лагодив у домі все, що потрібно. А потім протягом двох годин, а то й довше вони з Квінном сиділи в кухні за столом і повільно продиралися крізь нетрі газетних колонок. Іноді, щоб Джекові було цікавіше, Квінн використовував як буквар свою стару книгу про вітрильники. Вони вже займались протягом місяця, коли Квінн дав йому почитати котрусь із нескладних милих поезій, написаних Джейн. То була перемога, коли Джек не тільки зрозумів її сенс, але й зміг повільно та не затинаючись прочитати її вголос. Коли він зробив це, то захоплено глянув на Квінна.
— Це так добре. Мабуть, вона була чудовою жінкою, — вимовив він ніжно, зворушений тим, що прочитав, а також вражений, що взагалі зміг це прочитати.
— Так, просто чудовою, — сказав Квінн сумно. — А я цього навіть і не знав. Я відкрив це для себе тільки в останні місяці, які ми провели разом. Гадаю, що до того я й не знав її.
Квінн довідався про неї ще більше, читаючи її щоденники й вірші, коли вона померла. Трагедія полягала в тому, що до того, протягом тридцяти шести років, він ледве знав власну дружину, сприймаючи її як належне. Він тільки нещодавно почав це усвідомлювати, і тут не було чим пишатись.