— Бідне дитя, — сказала Меггі Квінну, коли вони сіли вечеряти. — Вона мила дівчина. — Проте їм обом вона видавалася надто молодою, і Квінн думав, що поряд із Джеком вона не є достатньо яскравою особистістю. — Вона йому підходить, — переконувала його Меггі, вбачаючи в ній щось таке, чого Квінн ніяк не хотів бачити. Він усе ще бажав, щоб Джек вирушив із ним на «Нічному польоті». Він вважав, що для нього то був би найбільш хвилюючий досвід за все його життя. Але Джек не хотів хвилювання, а прагнув стабільності й твердого ґрунту під ногами. Хотів, щоб у нього була родина, освіта — всі ті речі, яких у нього ніколи не було, але на що з’явилася надія, значною мірою завдяки Квіннові. — Ти дав йому щось набагато краще, аніж кругосвітня подорож. Ти дав йому здійснення його мрій. Більше ніхто не міг йому цього дати.
— Я лише навчив його читати. Будь-хто міг допомогти йому з цим, — скромно відказав Квінн, але вона похитала головою.
— Але річ у тім, що ніхто цього не робив.
Квінн знов похитав головою, але йому подобалися ці слова. Це був зв’язок, який він завжди підтримуватиме. Він ніколи не забуде, що саме з ласки Джека в його життя увійшла Меггі. Спочатку, коли ця жінка прийшла в його кухню, вона виглядала такою сумною, сором’язливою й переляканою, а зараз розквітла й охоче виходить із ним у море. Він знав, що вона тужить за своїм сином, але в її очах більше немає того виразу агонії, який він помітив, коли вперше побачив її над ранок після буревію.
— Той буревій став для мене щасливим, — сказав він їй, згадуючи той день. — У моїй покрівлі утворилась дірка, і просто крізь неї в моє життя залетіла ти.
— А мені він приніс іще більше щастя, — відповіла вона, цілуючи його.
Протягом останніх кількох місяців у його душі народилося стільки почуттів до неї, що він і мріяти не смів. Із Джейн усе було зовсім не так. То був зв’язок, який базувався на повазі й лояльності, спокійне співіснування, в основі якого лежало глибоке почуття й безмежне терпіння Джейн. А Меггі була набагато молодша й веселіша, а також значно пристрасніша.
Останні дні серпня були для них просто незрівнянними. Мало не весь свій час вони проводили разом у морі.
І з кожним днем ставали щораз ближчими одне до одного. Певне, тому, що знали: наближаються їхні останні дні. Замість того щоб віддалятись від нього, Меггі, здавалось, кохала його з чимраз більшим самозреченням, а Квінн відчував, що його відносить течією до неї ближче й ближче, і він уже не бажає опиратися цьому. Він відчував себе з нею так спокійно, як ще ні з ким у своєму житті. Він ніби міг довіряти їй найпотаємніші глибини свого серця. І протягом останніх місяців його одвічний сон перестав катувати його. Він усе ще сумував за Джейн, але вже по-іншому. Він дедалі більше заспокоювався.
Квінн залишив Меггі тільки в той час, коли вантажники виносили останні меблі з його дому. Залишки своїх речей він відправив у сховище. Він уже надіслав Алекс ті речі, які дочка хотіла, і спакував кілька валіз із речами й паперами, які збирався взяти з собою до Голландії на морські випробовування у вересні. І коли дім стане зовсім порожнім, він збирався, поки не від’їде, пожити на «Моллі Б». Було дивно бачити, як вантажники виносили все з його дому. Він відчував гострий біль щоразу, коли бачив на вантажівці якийсь улюблений куточок свого колишнього життя. Здавалося, забирали геть його основні життєві орієнтири. А коли дім став абсолютно порожнім, він зупинився, озираючись навкруги й відчуваючи жахливий біль у серці.
— Прощавай, Джейн, — промовив він, і його голос відбився луною в порожній кімнаті, у якій вона померла. Йому здавалось, наче він залишає її тут, і вперше за чотирнадцять місяців він відчув, ніби прощається з нею назавжди.
Квінн був похмурим, коли того вечора зустрівся з Меггі на яхті.
— У тебе все гаразд? — стурбовано й ніжно спитала вона його.
Він кивнув, але майже не розмовляв з нею до самого пізнього вечора. Фактично він зараз оселився з нею на зафрахтованій яхті. У його власному будинку йому б із нею ніколи не було так комфортно. Він завжди відчував, що жив там із Джейн. І намагався пояснити їй те дивне почуття, через яке, власне, її речі винесли з дому, а дім стоїть порожній.
— Я відчувала щось подібне, коли переїздила з будинку, де помер Ендрю. У мене було відчуття, ніби я лишаю його там, і я ненавиділа те відчуття. Я просто стояла поряд із вантажниками та плакала. Але все-таки мені стало легше. Я переїхала до будинку на Вальєхо. У старому домі я б ніколи не прийшла до тями: там я жила з Чарльзом, там помер Ендрю. Це було забагато, щоб повернутися до життя. Тобі буде корисно пожити на кораблі, — благородно сказала вона.