Алекс забула раніше спитати його про це й була здивована, коли почула відповідь.
— Випробування в морі тривають три тижні, але, якщо їм треба до школи, я можу привезти їх назад раніше. Якщо хочеш, я привезу їх сам або пошлю когось зі своєї команди. Але я б хотів побачити тебе.
— Можеш тримати їх у себе скільки захочеш, тату.
То була рідкісна нагода для її дітей, а навчались вони ще в молодших класах, тому пропуск занять легко можна було владнати. І вона була переконана, що її дітям сподобається дідова яхта. Певне, любов до моря містилася в їхніх генах, бо вони часто говорили про вітрильники та море.
— Дякую, Алекс. Я перетелефоную пізніше.
Квінн мав летіти о шостій вечора і спершу мав зробити ще кілька справ. Крім усього іншого, мав підписати у повіреного кілька паперів. А коли він поклав слухавку, Меггі чекала почути, що вирішила Алекс.
— Що вона сказала? — питаючи про це, жінка стурбовано дивилась на нього.
Поки він розмовляв по телефону, вона виходила з кімнати.
Квінн відповів їй із очима, повними сліз:
— Вони поїдуть зі мною.
Меггі обняла його за шию й поцілувала з радісним вигуком, і він розсміявся, коли вона весело затанцювала по каюті. Вона тріумфувала, так само як і він. Вона знала: це означає, що дочка може вибачити йому. Це був найбільший дарунок, який вона могла зробити для нього.
Квінн спакував валізу на борту корабля і за півгодини вирушив до офісу повіреного. Відтак збирався зустрітись із Меггі в її домі о третій, і вона мала відвезти його до аеропорту. Коли вони зустрілись, він був у костюмі з краваткою із маленькою валізою в руках. Вона привезла його валізу з корабля, і вони обоє були готові. Жінка була в короткій чорній сукні, на високих підборах і виглядала молодою та гарненькою. Він дуже не хотів лишати її і сказав їй про це по дорозі до аеропорту.
— Я б хотів, щоб ти поїхала зі мною.
— Я також, — ніжно відповіла Меггі, пам’ятаючи їхню коротку подорож до Голландії три місяці тому, коли вона вперше побачила «Нічний політ». Яхта була єдиною суперницею його почуття, одначе вона була незрівнянним опонентом, і, зрештою, корабель мав перемогти. Точніше його свобода мала перемогти. І Меггі не могла опиратися цьому. То був ключовий момент його життя, і, кохаючи його, вона мала це приймати.
В аеропорту вона проводжала його до тієї межі, до якої можна було йти, і Квінн поцілував її на прощання. Сказав, що зателефонує їй, тільки-но дістанеться до вітрильника, і сподівається, що зв’язок на борту працюватиме добре.
— Якщо ні, я зателефоную тобі з таксофону, — сказав він. — Або, може, з офісу Тема Хаккера.
— Чудового плавання! — шляхетно мовила вона, цілуючи його у відповідь. — І нехай тобі щастить з онуками! — крикнула йому навздогін, а він обернувся, посміхнувся й відповів чітким голосом, глянувши їй у вічі:
— Я кохаю тебе, Меггі, — він сказав це вперше. Адже Меггі так багато зробила для нього, і зокрема, це саме вона запропонувала йому зателефонувати Алекс. Він не збирається повторювати старі помилки, зберігаючи в таємниці свої почуття. До того ж вона цілком заслуговує на ці слова. Такі природні слова далися йому так важко…
Розділ 13
Квінн зателефонував Алекс із кімнати для відпочинку першого класу, і вона відповіла йому сонним голосом. У неї була перша ночі, і він швидко повідомив її, коли прибуває і номер рейсу з Лондона. А потім побажав їй добраніч і поклав слухавку. Він був схвильований, що знову побачить дочку, і порадів з її вагітності. Він знав, що Джейн також була б рада за неї. Але коли він сидів, чекаючи свого літака, то його думки були не про Джейн. Тепер він міг думати тільки про Меггі, і лише зараз він починав розуміти, як важко буде йому залишити її. Зовсім не так легко, як це здавалося йому спочатку. Тепер він має відірвати її від себе, як пов’язку від рани. Протягом багатьох місяців він оберігав своє серце від минулого, а розлука з нею знову оживить його. Але він знав, що не має вибору. Якщо Квінн відкладе свій від’їзд, буде ще гірше, і він усе одно не зможе взяти її з собою. Він знав, що зробить зле, якщо раптом таки візьме її. Адже він присягся бути вірним пам’яті Джейн, щоб спокутувати свої гріхи перед нею й бути самотнім. І був певен, що саме тому лихий сон нарешті відпустив його. У нього заплямована совість, але зрештою йому не забракло сили поклястися: він виконає те, що пообіцяв їй, — інакше повік не позбудеться почуття провини. Він потребує усамітнення на борту корабля для себе, щоб вільно відбути життя, — саме в такий спосіб, як він говорив Меггі спочатку. Передусім він потребував свободи. І відчував, що не має права на постійного супутника. Тож має від’їхати. А Меггі мусить повернутись до свого життя, друзів, до тих, кого знала раніше, до викладацької роботи. Він не може тягати її за собою по світу і має робити так, як попередив: покинути її, як би болісно це не було для них обох. Але вперше в житті Квінн почав питати себе: наскільки сильно він хоче цієї свободи?