— Квінне, прошу тебе, візьми мене з собою.
— Я не можу, Меггі. Ти це знаєш, — сумно відповів він.
— Ні, не знаю. Це все не має для мене жодного сенсу. Я не розумію, чому ми мусимо це робити.
Сльози текли тихими патьоками по її щоках.
— Ми погодились на це з самого початку, — нагадав він їй. — Ти ж знаєш.
— То було тоді, а зараз усе по-іншому. Тоді ми ще не знали, що покохаємо одне одного. Я кохаю тебе, Квінне.
— Я також кохаю тебе, Меггі. Але рано чи пізно я почну мучити тебе. — Він хотів додати, що не заслуговує її, але зупинився. У цьому всьому вчувався якийсь фальш. Він усе ще відчував, що має спокутувати свої давні гріхи. Алекс пробачила йому. І Джейн вибачила б, Меггі була певна. Але Квінн не міг сам собі вибачити. А оскільки не міг цього, то й не міг дозволити собі бути щасливим. Він має на самоті спокутувати те, чого ніколи не зможе змінити, і хоче, щоб Меггі це зрозуміла. — Я завжди роблю боляче тим, про кого піклуюсь. Моя дочка, мій син, Джейн… Як я можу все це забути? Ти можеш це зрозуміти чи ні?
В очах Меггі він нагадував Чарльза, який не міг вибачити собі того, що трапилось. Але тоді чоловік звинувачував і її також. Квінн же звинувачував лише себе. Проте, яка б не була причина розставання — чи то Ендрю, чи Чарльз, чи Квінн, — програвала завжди вона.
— Ти не можеш утекти назавжди, Квінне, — сказала вона, і в її очах була мука.
— Можу, — сумно відповів він. — Я тікав у минуле, і це було неправильно. Але зараз я чиню правильно, Меггі, я це знаю. Тобі буде краще без мене.
Це все було так не схоже на нього. Квінн переконаний, що чинить правильно. І то було саме те, чого він хотів. Меггі не могла впливати на нього — він цього не дозволяв.
— Я не хочу кращого життя. Я хочу бути з тобою. Ти не маєш одружуватись зі мною або зраджувати Джейн. Ти можеш навіки залишатись її чоловіком. Я просто хочу бути з тобою. Ти можеш відкинути все це й піти геть? Це повне безглуздя.
Усе це не мало жодного сенсу для неї, бо жінка знала, що він любить її. Але для Квінна визрівало дедалі більше причин покинути її. Саме цього він хотів від себе. Він мав принести цю останню жертву заради тих людей, кому він робив боляче в минулому, і байдуже, якщо Меггі не розуміє цього.
Врешті-решт вона ридала в його обіймах мало не цілу ніч, а вранці вони обоє виглядали так, ніби хтось помер. Меггі зібрала всю свою мужність, щоб одягтись і піднятись за ним до сніданку. Вона сиділа мовчки зі сльозами, що текли по її щоках, а він дивився на неї, осиротілий, так само як і вона. Так погано їй не було відтоді, як помер Ендрю, і в цьому вона вбачала якийсь знак. Її гарного хлопчика забрало в неї життя. А тепер цей чоловік кидає її, тому що кохає.
— Я вірю, ми чинимо правильно, — спокійно мовив Квінн. — Прошу тебе, не роби все ще тяжчим, ніж воно є.
І, сповнена любові до нього, вона кивнула й спробувала взяти себе в руки. Він уже казав їй, що не хотів би, щоб вона проводжала його до аеропорту. І Меггі знала, що не зможе. Він обняв її востаннє й поцілував, намагаючись запам’ятати все. Вона торкнулася його обличчя, перш ніж він посадив її в таксі. Його авто мало прийти за кілька хвилин.
Коли машина від’їхала, Квінн стояв на палубі, дивлячись їй услід. Меггі також не відводила очей від нього. Він підняв руку і помахав їй. Вона послала йому повітряний поцілунок, коли таксі рушило, а коли авто віддалилося від корабля, жінка розридалась — водій мовчки дивився на неї у дзеркальце заднього ряду. Меггі попросила його відвезти її додому й не пішла того дня на роботу. Просто не могла. Сіла в кухні, дивлячись на годинник. І в той час, коли його літак злетів, вона поклала голову на руки й заридала. Так вона сиділа протягом годин, не рухаючись і плачучи. З нею лишалися спогади про ті моменти, які вони провели разом, і тепер вона знала, що дотримає даного слова, як би боляче їй не було. Вона має відпустити його робити те, чого він хоче, незалежно від того, чи має це якийсь сенс для неї. Якщо вона любить його так, як казала йому про це, то він повинен отримати від неї ту річ, яку найбільше хоче, — свою свободу.
Вона довго просиділа з заплющеними очима, думаючи про нього й бажаючи йому бути вільним так, як він хоче. А тим часом його літак повільно зробив коло над бухтою, а потім узяв курс на північ, до Європи. Він глянув униз на міст Золоті Ворота, коли пролітав над ним, і пекучі сльози покотилися по його щоках.
Розділ 15
Протягом кількох наступних тижнів Меггі почувалася так само, як тоді, коли помер Ендрю. Вона просувалася крізь дні, ніби пливучи під водою. У неї не було сил, вона ніколи не посміхалась, погано спала вночі, а коли до неї зверталися, то майже нічого не чула. Їй здавалось, ніби весь світ від’єднався від неї, ніби вона впала з іншої планети і не розуміє тієї мови, якою звертаються до неї люди навкруги. Меггі втратила можливість розуміти значення слів, які вимовлялися. Болісно пригнічена, вчителька ходила на роботу. Вона ледь могла дати завдання або перевірити контрольну роботу. Єдине, чого їй хотілося, це залишатись удома й згадувати час, який вони провели разом. Кожен момент спогадів видавався їй дедалі ціннішим.