— Гаразд, — сказав Квінн, виглядаючи так, ніби враз вирішив. — Отже, чи не могли б ви таки поміняти квиток для мене? Я полечу до Лондона, коли побачу корабель. — У нього не було ні графіку зустрічей, ні розкладу, за яким він мав жити, не було нікого, з ким він повинен узгоджувати свої дії, і останні три місяці виявили те, про що він мріяв. Він хоче вітрильник. І тепер ніхто не зупинить його. — Чи не зателефонували б ви диспетчерові сказати, що я приїду? — в очах Квінна засяяла надія.
— Звичайно ж, зателефоную. І скажу йому, щоб він чекав на вас.
— Мені потрібно зарезервувати номер у готелі. Тільки на цю ніч. Завтра прямо з доку я поїду в аеропорт, щоб летіти до Лондона.
Це було хвилююче рішення — зрештою, якщо йому не сподобається корабель, він не зобов’язаний купувати його. Він навіть може замовити будівництво свого власного, почавши з нуля, але Квінн знав, що тоді все це триватиме довше. Це зайняло б десь два роки, а то й довше, щоб побудувати таку яхту, як та, котру продавав Рамзей.
Капітан владнав для нього всі справи, і вже за півгодини Квінн тиснув руку йому й усій команді, дякуючи за їхню доброту до нього. Він залишив кожному з них добрі чайові, а капітанові виписав солідний чек. Він пообіцяв тримати його в курсі, як складатимуться його справи в Голландії. І коли він рушив своїм лімузином до аеропорту в Ніцці, то знову відчув ту саму тугу, яка мучила його всі ці місяці. Квінн думав: якби ж то він міг розповісти Джейн усе, що збирається робити, а також те, на що сподівається в Голландії. У його душі весь час визрівало бажання чимось поділитись із нею, і це з новою силою нагадувало йому, що її нема, і говорило, яке порожнє його життя без неї. На мить він заплющив очі, думаючи про неї, але змусив себе розплющити їх. Він не дозволяв собі знову поринути в ту чорну безодню горя, з якою від червня він вів постійну боротьбу. Але Квінн знав тільки одну річ і вірив у це кожною клітиною свого єства: вітрильник принаймні дасть йому можливість утекти від тих місць, де він бував та жив із нею і згадувати про які йому було так боляче. Вітрильник являв собою те, заради чого варто було жити. Корабель не замінить йому Джейн. Але він відчув, коли приїхав в аеропорт, що дружина раділа б за нього. Вона завжди так робила. Що б він не чинив, вона завжди підтримувала його і святкувала кожен його задум, навіть такий, що всім навкруги здавався божевільним. Вона була єдиною в усьому світі, хто ставився до нього саме так Однією-єдиною, хто по-справжньому любив його. Більше, ніж він міг уявити собі, коли вона була жива. Тепер він не сумнівався: усе його життя з нею було любовною поезією на кшталт однієї з тих, які вона написала й залишила йому.
Розділ 2
Літак приземлився в амстердамському аеропорту о шостій, і Квінн узяв таксі до готелю «Амстель». То був один із його найулюбленіших готелів у Європі. Його старовинна велич і винятковий сервіс нагадували йому готель «Ріц» у Парижі. Він попросив, щоб його не турбували, і невдовзі після того, як прибув, відчув, що, з одного боку, вже дуже сумує за «Вікторі» та її командою, а з іншого — його дуже хвилює зустріч із яхтою завтра вранці. Це передчуття не давало йому спати цілу ніч. Єдине, на що він сподівався, це що той корабель припаде йому до душі.
Отже, спав він неспокійно і прокинувся та був готовий їхати вже о сьомій наступного ранку. Протягом години він чекав на авто з водієм, щоб їхати, і мимохідь снідав, читаючи «Геральд Триб’юн». Від готелю до порту їхати десь годину, і о дев’ятій він уже заходив в офіс власника доку, кремезного немолодого чоловіка, одначе дуже енергійного, котрий чекав на Квінна, поклавши на стіл плани й креслення. Він чув і читав про Квінна дуже давно, а напередодні подзвонив у певні місця й зібрав про нього деяку інформацію. І тепер уже мав чітке уявлення, що за особа той Квінн, якого всі характеризували як людину сувору та навіть безжальну. Для тих, хто з якихось причин не догодив йому, Квінн міг стати просто втіленням люті.
Квінн невимушено розвалився у кріслі, і його блакитні очі затанцювали по кресленням на столі власника дока, якого звали Тем Хаккер і який був на кілька років старший за Квінна. Обидва його сини працювали в батьковому офісі, саме вони детально пояснювали Квіннові, що до чого на тих кресленнях. Обоє молодих людей були задіяні в тому проекті і, звісно, надзвичайно пишалися тим. Вітрильник мав вийти ефектним, і, слухаючи їх, Квінн знову відчув повагу до генія Боба Рамзея. Величезний вітрильник, здавалось, матиме все, чого можна було побажати. У ході розмови у Квінна виникли дві нові ідеї, які він запропонував і які у свою чергу вразили обох молодих Хаккерів так само, як і їхнього батька. Ідеї Квінна стосувались технічного боку справи і вдосконалювали первинну концепцію Рамзея.