Великий світ не знав про це нічого. Ілюзія, що оточувала Олімпійські ігри, була досконала, обман — вчинений віртуозно. Йозеф Геббельс майстерно виконав те, що мають робити всі хороші пропагандисти — переконати світ, що їхня версія реальності є резонною, а версія їхніх опонентів упередженою. Здійснюючи цей план, Геббельс не лише створив переконливе бачення нової Німеччини, а й підірвав позиції опонентів нацистів на Заході, будь то американські євреї у Нью-Йорку, або члени парламенту в Лондоні, або стривожені парижани — усіх їх виставили в такому світлі, мовляв, вони були верескливими, істеричними і неправильно інформованими. Коли тисячі американців повернулися додому з Олімпійських ігор тієї осені, багато з них почувались так, як один їхній співвітчизник, котрий цитувався в німецькій пропагандистській публікації: «Що стосується цього чоловіка, Гітлера... Ну, я вважаю, що ми всі хотіли би привезти його із собою назад до Америки, щоб він нам тут організував усе саме так, як влаштував у Німеччині».
Прем’єра фільму «Олімпія» Лені Ріфеншталь відбулась у Берліні 20 квітня 1938 року, організована як пишна феєрія в кінотеатрі «УФА — Паласт ам Цоо». Гітлер і вся нацистська еліта були присутні на ній, поруч із послами й дипломатичними представниками із понад 40 країн, у тому числі зі Сполучених Штатів і Великобританії. Військові лідери, зірки кіно і спортсмени також були там, серед останніх — Макс Шмелінг. Берлінський філармонічний оркестр забезпечував музичний супровід. Ріфеншталь увійшла до зали під бурхливі оплески та натхненні вітання після перегляду фільму. Берлін обожнював його. Він продовжить завойовувати оплески по всьому світу, коли Ріфеншталь поїде в запаморочливий європейський тур, а потім і в американське турне, що приведе її аж до Голлівуда.
Наступного дня після прем’єри Йозеф Геббельс нагородив Ріфеншталь премією у 100 тисяч рейхсмарок. Того ж дня Гітлер зустрівся з генералом Вільгельмом Кейтелем обговорити попередні плани захоплення й окупації Судет у Чехословаччині.
До вересня 1939 року ілюзія цивілізованої нацистської держави повністю випарувалась. Гітлер ввів війська у Польщу, і розпочалась найбільш катастрофічна війна у світовій історії. У найближчі 5 років вона забере життя від 50 до 60 мільйонів людей — так багато, що точна кількість ніколи не буде відома. Війна досягне Америки аж наприкінці 1941 року, але прийшовши, підніме хлопців, які гребли в Берліні, як і весь народ. Усі вони пережили війну — деякі були занадто високими, щоб служити, і багато з них нещодавно отримали інженерні дипломи. Ці дипломи робили їх занадто цінними для авіакомпанії «Боїнг» та інших стратегічно важливих для війни компаній, щоб запхати їх у танки чи окопи.
Джо закінчив Вашингтонський університет у 1939 році, після перездачі лабораторних робіт із хімії за два роки, які він пропустив під час його веслувальної кар’єри. Джойс закінчила університет і отримала ключ «Фі Бета Каппа» того ж дня, що й Джо, і вони одружилися о 20:00 того вечора. Зі своїм дипломом у галузі хімічного машинобудування Джо пішов працювати спочатку в «Юніон Ойл Компані» у Родео, штат Каліфорнія, а потім повернувся до Сіетла, щоб працювати на «Боїнгу» в 1941 році. На «Боїнгу» він скоро почав допомагати розробляти елементи «Боїнга-17» для потреб війни, а пізніше працював над технологією «чистої кімнати» ламінарного потоку, яку НАСА використовуватиме в космічній програмі. Маючи постійну роботу, Джо купив будинок у Лейк Форест Парк, містечку недалеко від фінішної смуги веслувальних перегонів Вашингтона і Каліфорнії. Він і Джойс житимуть там решту свого життя.
Із плином років Джо і Джойс виростили п’ятьох дітей — Фреда, Джуді, Джері, Барб і Дженні. Протягом усіх цих років Джойс ніколи не забувала, через що Джо пройшов у дитинстві і юності, та ніколи не порушувала обітниці, яку дала собі на початку їхніх стосунків: що б там не було, вона зробить усе, щоб йому ніколи знову не довелось переживати будь-що подібне, щоб він ніколи знову не був залишеним напризволяще та завжди мав теплу й затишну домівку.
Згодом, вийшовши на пенсію, Джо занурився у свою стару пристрасть — роботу з кедром. Він заглиблювався далеко в північно-західні ліси, піднімався крутими гірськими схилами, перелазив через купи звалених дерев, тягаючи із собою бензопилу, гак, колун і різноманітні залізні клини, розкладені по кишенях, у пошуках придатних дерев. Знаходячи те, що шукав, він був у захваті, як і тоді, коли ще хлопцем знаходив речі, які інші прогледіли або залишили, речі, що мали істотну цінність. Він стягував колоди вниз із гір і заносив до себе в майстерню, де обробляв їх вручну, виготовляв із них черепицю, стовпи, рейки й інші корисні предмети та вів невеликий успішний бізнес, виконуючи замовлення на свою кедрову продукцію. Коли він розміняв свій дев’ятий десяток, його дочка Джуді, а іноді й інші члени сім’ї почасти жили з ним, щоб простягнути руку допомоги в потрібну мить і доглядати за ним.