Джордж Йомен Покок народився мало не з веслом у руках. Він з’явився на світ у Кінгстоні на Темзі 23 березня 1891 року, у місці з видом на найкращу для веслування воду у світі. Джордж походив із давньої династії суднобудівників. Його дід по батьківській лінії заробляв на життя ремеслом виготовлення гребних човнів для професійних човнярів, які курсували Темзою в Лондоні, надаючи послуги водного таксі та перевезення на поромі, як робили і їхні попередники протягом багатьох століть.
На початку XVIII століття човнярі Лондона започаткували спортивні перегони, влаштовуючи імпровізовані змагання у своїх плоскодонках. То були метушливі та безладні події. Іноді друзі суперників маневрували великими човнами або баркасами, перекриваючи дорогу своїм опонентам, або займали позиції на мостах через іподром, щоб кидати важкі камені у човни супротивників, коли ті пропливатимуть унизу. З 1715 року найдосвідченіші з човнярів також проводили значно шляхетнішу подію — щорічні перегони від Лондонського мосту до Челсі, призом у яких було право носити ефектну барвисту й абсолютно британську регалію: яскраво-малинове пальто зі срібною емблемою, розміром майже з тарілку, пришитою на лівій руці, разом із малиновими бриджами до коліна та білими панчохами. І донині перегони під назвою «Пальто і емблема Доггетта» проходять на Темзі щороку в липні з пишними церемоніями і величчю.
Дід Покока по материнській лінії також працював у суднобудівному ремеслі, проектуючи та будуючи різноманітні малі судна, серед них «Леді Еліс» — секційний човен, виготовлений за спеціальним замовленням, котрий сер Генрі Стенлі використав для пошуку доктора Девіда Лівінгстона в Центральній Африці у 1874 році. Його дядько Білл побудував перший безкільовий човен у своїй суднобудівній майстерні під Лондонським мостом. Його батько Аарон також займався будівництвом гоночних човнів для коледжу Ітона, де сини джентльменів змагалися у веслуванні з 1790-х років. І саме в стародавньому елінгу Ітона, якраз через річку навпроти величного Віндзорського замку, виріс Джордж. У віці 15 років він підписав документи як офіційний підмайстер свого батька і протягом наступних шести років гарував пліч-о-пліч із ним, працюючи ручними інструментами над обслуговуванням та розширенням величезного флоту гоночних човнів Ітона.
Але Джордж не лише будував човни. Він також навчився веслувати на них і робив це дуже добре. Він уважно вивчив веслувальний стиль човнярів Темзи, який характеризувався короткими, але потужними ударами зі швидкою фіксацією і швидким випуском, та адаптував його до цілей човнових перегонів. Стиль, котрий він розробив, як скоро виявилося, багато в чому перевершував традиційні довгі удари веслом, яких навчали в Ітоні. Байдикуючи на Темзі після офіційних тренувань, аристократичні хлопці Ітона виявили, що мають зважати на Джорджа і його брата Діка, хоч ті й були з нижчого соціального класу, бо вони залишали їх у кільватері раз за разом. Тож невдовзі хлопчаки Покок почали давати неофіційні уроки веслування таким особам, як молодий Ентоні Іден, князь Сіаму Праджадіпок та лорд Гросвенор, син герцога Вестмінстерського.
Джордж Покок, у свою чергу, дечого навчився від родовитих хлопців Ітона. За своєю натурою він був схильний робити все, за що брався, на найвищому рівні. Він навчився уміло вправлятися з кожним інструментом, що потрапляв йому до рук у майстерні батька, засвоїв, як веслувати з найбільшою віддачею, та опанував науку будування найелегантніших і найбільш ефективних гоночних човнів. Тепер, почуваючись враженим британськими класовими відмінностями та розмірковуючи над різницею між тим, як говорили він і його батько та хлопці Ітона, він вирішив докласти зусиль, щоб навчитися розмовляти не зі своїм природним акцентом кокні, а з чіткою «освіченою» вимовою юнаків, котрим слугував. І на превеликий подив усіх, йому це вдалося. Його чіткий голос скоро став вирізнятися в елінгу, що було не манірністю, а відправною точкою гордості та демонстрацією його глибокої прив’язаності до вишуканості, точності і до того, що стане прагненням до ідеалу протягом усього життя.