Ульбріксон був також найменш говірким чоловіком на території університетського містечка, а можливо, навіть у всьому штаті, легендарним своєю стриманістю та незбагненним виразом обличчя. Він був наполовину данцем та уельсцем за походженням, і нью-йоркські спортивні оглядачі, розчаровані та дещо заворожені тим, як важко їм доводилось працювати, щоб витягнути з нього пристойну цитату, взяли за звичку називати його «строгим данцем». Його веслярі також визнали прізвисько доречним, але жоден із них не зміг би назвати його так в очі. Він здобув величезну повагу серед своїх хлопців і домігся цього, практично не підвищуючи голосу та, насправді, майже не розмовляючи з ними. Його нечисленні слова були настільки ретельно дібрані і так ефективно подані, що кожне з них падало наче клинок або ж бальзам на хлопця, якому призначалося. Він суворо заборонив своїм підопічним куріння, лайку та вживання алкоголю, хоча, як було відомо, подекуди все це робив сам, коли був надійно схований від очей та вух своєї команди. Хлопцям завше здавалось, що він майже був позбавленим емоцій, та все ж рік за роком йому якимось чином вдавалося збуджувати в них найглибші та найбільш позитивні почуття, які раніше навряд чи були їм знані.
У той час, як Ульбріксон стояв, обдивляючись новий урожай першокурсників того дня, Роял Брогем, спортивний редактор «Пост-Інтеллідженсер» підсунувся ближче до нього. Брогем був худорлявим чоловіком, котрого багатьма роками пізніше Кейт Джексон із телекомпанії «Ей-Бі-Сі» назве «веселим маленьким пустуном». Та навіть будучи веселим, він ще й відзначався лукавством. Добре знайомий із невпинною урочистістю Ульбріксона, він мав власні прізвиська для тренера: іноді той був «незворушним малюком», а подекуди «людиною з кам’яним обличчям». Зараз він вдивлявся в обличчя гранітного Ульбріксона і почав закидати його, промацуючи, дошкульними питаннями, сповнений рішучості з’ясувати, що тренер «Husky Clipper» думав про новий урожай першокурсників, про увесь цей «дрімучий ліс», як висловився Брогем. Ульбріксон якийсь час мовчав, роздивляючись хлопців на рампі і мружачись на сонце, що освітлювало Косу. Температура повітря піднялася вище 20 градусів, незвично тепло для жовтневого дня в Сіетлі, і деякі новачки познімали сорочки, щоб поніжитися на сонці. Кілька хлопців прогулювалися вздовж причалу, нахиляючись, піднімали довгі ялинові весла та виважували, щоб відчути їхню значну важкість. У золотому полуденному світлі хлопці рухались дуже граційно — гнучкі та спортивні, готові взятися за будь-що.
Коли врешті-решт Ульбріксон повернувся до Брогема та відповів, це було одне-єдине слово, яке навряд чи щось пояснювало: «Приємні».
Роял Брогем дуже добре знав Ела Ульбріксона, а тому швидко оговтався від сповільненої реакції. Було дещо в тому, як саме Ульбріксон надавав свою відповідь, чи то певні нотки в його голосі або блиск в очах, чи то сіпання в куточку рота, що приковувало увагу Брогема. Наступного дня він запропонував своїм читачам таке тлумачення відповіді Ульбріксона: «Що найменш обачними словами означає «дуже хороші».
Інтерес Рояла Брогема до того, що думав Ел Ульбріксон, був вельми не випадковим та набагато значнішим, ніж просто бажання заповнити свою щоденну колонку ще однією лаконічною цитатою Ульбріксона. Брогем був завжди в пошуках — один із багатьох, він започаткував свою 68-річну кар’єру в «Пост-Інтеллідженсер».
Із того часу, як почав працювати в газеті у 1910-му, Брогем став чимось на зразок місцевої легенди, відомий своєю надприродною здатністю витягувати інформацію з легендарних постатей, таких як Бейб Рут і Джек Демпсі. Його думка, його зв’язки і його завзятість так високо цінувались, що він швидко став чимось на кшталт інспектора манежу в суспільному житті Сіетла, розшукуваний грандами всіх мастей — політиками, зірковими спортсменами, президентами університетів, промоутерами борців, тренерами, ба навіть, букмекерами. Але насамперед, Брогем був майстерним промоутером. «Частково поет, частково Ф. Т. Барнум», — назвав його Емметт Уотсон, інший легендарний хронікер Сіетла. Та понад усе Брогем хотів просувати та розкручувати Сіетл. Він прагнув трансформувати світову думку про нього, як про сіре, сонливе, лісорубно-рибальське містечко, як про дещо значно грандіозніше та витонченіше.
Коли Брогем уперше приїхав у «Пост-Інтеллідженсер» програма команди Вашингтона, яка складалася зі жменьки безладних сільських хлопців, полягала у сновиганні навколо озера Вашингтон у дірявих бочкоподібних човнах, а тренером був рудоволосий молодик, який на багатьох справляв враження ідіота, на ймення Хірам Конібеар. У наступні роки програма значно вдосконалилася, та команда все ще не мала ніякого визнання за межами Західного узбережжя. Брогем зрозумів, що настав час змінити все це. Урешті-решт, у величі та вишуканості ніщо не перевершить команду світового класу з академічного веслування. Спорт пахнув належністю до вищих класів. І команда була хорошим засобом для університету або міста, щоб їх помітили.