ДУШАН: Добре. (Виходить через двері номер два, негайно повертається, несе п’ять гострих ножів і кидає їх на стіл поміж наїдки.) Лікування переймає Йосиф.
ІВАН (робить крок до Душана і без попередження ударом у підборіддя збиває його на землю): Вистачить? Чи хочеш іще?
МАТИ: Іване, облиш його.
ДУШАН: Спокійно. У нього є причина скаженіти. На відміну від вас, він цю історійку добре пам’ятає. Нам її ще дітьми розповідав тато. Йосиф був слугою у суді. Як тільки шеф його бачив, тут же вигукував: «Йосифе, розкажи анекдот». Щоправда, жарти Йосифа не вартували й зламаного шеляга, але так бос маскував його стан під мухою, в якому той був зранку й до вечора.
ІВАН: Ти свиня.
ТЕТЯНА: Ні, Іване. Бо він подумає, що поцілив. Ти хотів мені, великий дівере, настукати на Івана, що він пиячив? Я про це знаю. Але він вилікувався. П’ять років не п’є.
МАТИ: Сподіваюся, Іване. Інакше ти себе занапастиш.
ДУШАН: Сподіватися можеш. Але я це розпізнаю. Вранці він перекинув дві чарчини, а коли їхав за трубним ключем — іще дві. Тепер здалося б по третьому разу.
ВІТЬКА: А паштет зі сюрпризом.
ІВАН: Тільки Таня його не проковтнула. Вали звідси.
ДУШАН: Навіть не мусиш мене проганяти. Вітько, поїхали. До зустрічі за гірших часів. (Іде до дверей номер чотири.)
МАТИ: Не їдьте, Душане. Ми ще не про все поговорили.
ДУШАН: Навпаки. Це смертоносний дім.
ВІТЬКА: Прошу тебе, Душане, уже не пащекуй.
ШАРКА виходить через двері номер два.)
ДУШАН: Двадцять п’ять тисяч. Якби ти його продала, отримала б удесятеро більше.
МАТИ: Я не могла. Закон забороняв.
ДУШАН: Це тобі заборонив він. Погрожував, що розлучиться. А ти поступилася.
МАТИ: Про це тобі також анонім написав?
ДУШАН: Завжди так було. У тридцять восьмому році твої батьки просили поїхати з ними до Америки. Без вас вони не почувалися впевнено. Ви були їхнім порятунком. Однак отримали від вас відмову. Бо треба було б продати дім. Три роки по тому подібна історія з твоїм братом. Через тридцять п’ять років наступний раунд. Вони приїхали. Цілою родиною. Йосиф привіз, із дружиною. Проте тій стало зле, і вона втекла. Знаєш навіщо приїжджали? Щоб я відмовився від спадку. Мовляв, комуністи мене посадять, і моє майно відійде державі. Разом із тією третиною будинку, яку я мав би успадкувати. Ти й досі віриш, що Шарку задля її добра тримають удома й хочуть судитися задля добробуту Маркети? Байки. Вони чудово знають, що зі Шаркою і де її місце. Та йдеться про дім. А я, як останній кретин, сюди їду з вірою, що вони могли змінитися. Нісенітниця. На похороні не асистуватиму. Прощавайте. (Виходить через двері номер чотири.)
ТЕТЯНА: Якщо все так і було, золотце, то це божевілля.
ІВАН: Це він божевільний.
ТЕТЯНА: Ти знаєш, як все було?
МАТИ: Душане, негайно вернися.
ДУШАН: Вітько, ти залишаєшся?
ВІТЬКА: На декілька годин, можливо кілька днів.
ДУШАН: Даремно. Вона вже тобі читала Цвєтаєву? А «Ранкову фею»? Ні? Ще буде — а відтак поріжеться. Не впильнуєш її, вони тобі докорятимуть. Зроблять з тебе співубивцю. Кому неможливо допомогти, тому допомагати не варто.
ВІТЬКА: Неможливо допомогти тобі. Їдь сам.
ДУШАН: Без тебе в жодному разі.
ВІТЬКА: Скільки їх у вас?
МАТИ: Ножів? П’ять.
ВІТЬКА: Тут чотири. Один вона забрала. (Швидко виходить через двері номер два.)
МАТИ: Та ж вона спокійна. (Виходить через двері номер два, потім гукає з-поза них.) Нормально відпочиває.
ДУШАН: А як відпочине, ось тоді й побачите. (Іде через двері номер чотири.)
ТЕТЯНА: Тепер мені поясни. Як усе було?
ІВАН: Із будинком? Не знаю. Не хочу знати. Старий закон каже: син не сміє розголошувати батьківську ганьбу.
ТЕТЯНА: Ти знаєш, про що я запитую.
ІВАН: Присягаюся, я не пив.
ТЕТЯНА: Ти вже від ранку страшенно збуджений. Дозволив мені сісти за кермо. Уперше, відколи ми разом. Чому?
ІВАН: Бо нас зібрали не задля примирення. Тут щось інше. Відчуваю. Я цього не витримаю.
ТЕТЯНА: Тоді випий. Я знаю, що ти знов заглядаєш у чарку. (Рукою торкається його нагрудної кишені й витягує звідти пласку плящину.) Пий. Але завтра бігом до доцента.
ІВАН: П’ять років цього не траплялося, і наступних п’ять не станеться.
ТЕТЯНА: Це рецидив. Зателефонуєш до клініки.
ІВАН: Та добре. (П’є і ховає плящину до нагрудної кишені.) Довірся мені. Потелефоную.
ВІТЬКА (виходить із дверей номер два, іде з трубним ключем до дверей номер три): Шарка заснула. Міцно, як після нападу.