ВІТЬКА: Нічого хорошого.
ШАРКА: Написала їй і повісилася.
БАТЬКО: Що мені робити чи не робити, я визначаю сам. (Бере зі столика трубний ключ.)
ВІТЬКА: А тепер швиденько віддай його мені.
ШАРКА: Чого ти знов від мене хочеш?
ВІТЬКА: Сама знаєш.
ШАРКА: Граємо у фанти? Тоді гаразд. Що має зробити фант, про який я думаю? Сповідь? (Показує носа й утікає через двері номер два.)
МАТИ: Що там у неї?
ВІТЬКА: Осколок. (Вибігає через двері номер два, зачиняючи за собою.)
МАТИ: Пане Боже. Тут, Едо, зараз є набагато нагальніша справа.
БАТЬКО (виходить через двері номер три): Звичайно. Дієш поза моєю спиною.
МАТИ: Я хотіла як ліпше. На два місяці його вистачило б. Тимчасово.
БАТЬКО: Ані хвилини. Просто «Мияви» тут не буде. Наступне невідкладне питання, де ви його взяли. Тут замішаний пан сусід, чи не так? А хто змонтував цей змішувач? Також він?
МАТИ хитає головою.
БАТЬКО: Тоді хто? Хто собі це дозволив?
МАТИ: Я. (Стає перед дверима номер три.)
БАТЬКО: Так тому й повірив. Пусти.
МАТИ: Хіба пообіцяєш, що залишиш його.
БАТЬКО: «Мияву» викину Кршенаржові на голову.
МАТИ: А я тягатиму воду у відрі. Як у сорок п’ятому. Тобі цього треба. Ти на це чекаєш із нетерпінням.
БАТЬКО: Принаймні, пам’ятатимеш це. (Робить крок до матері, яка перешкоджає йому в доступі до дверей номер три.)
МАТИ: Отже, ти мені так і не пробачив.
БАТЬКО: Затям раз і назавжди: крани не дотягувати. Повтори.
МАТИ: Але це наша спільна справа. Я тобі цей дім запропонувала. Ти його прийняв.
БАТЬКО: Востаннє запитую, хто його змонтував. Хто хотів мене висміяти. Хто мав таке безмежне нахабство. Гаразд. Я це сам з’ясую.
МАТИ: Я тебе прошу, Едо, залиш її у спокої.
БАТЬКО: Що кажеш?
МАТИ: Ти вже й так її достатньо ображав. Не зносиш її. І мені це навіював. Навіщо? Я тобі скажу: Вітька — це твоє погане сумління. Коли Душан потрапив у халепу, вона залишилася з ним. Тимчасом як мені загрожував концтабір...
БАТЬКО: Байки.
МАТИ: ...у тебе на столику лежав пістолет і написаний тобою прощальний лист. Таємно, але так, щоб я його побачила.
БАТЬКО: Квакання. Ані слова не розумію.
МАТИ: А щойно я його побачила — що ти запропонував? Що помремо разом. Ти поклав переді мною пістолет і сказав: «Не будь незграбою. Це просто. Стріляй». — Ти знав, що я не зможу. І взагалі не думав про те, що в нас син. Спакував валізку: «Я беру лише найнеобхідніше. За іншим потім пришлю». Тому я й зробила це. Ту страшну річ.
БАТЬКО: Сентиментальний сльозогінний фільм. Я це бачив-перебачив десятки разів.
МАТИ: Ніколи. Я ніколи вголос не згадала про це жахіття.
БАТЬКО: Які там десятки. Сотні!
МАТИ: Ніколи. Бо якби це почули діти, то не захотіли б тебе навіть бачити. Та якщо ти не облишиш своєї затії, якщо зіпсуєш Вітьці перебування тут, якщо її виженеш, як прогнав усіх, хто до нас приходив...
БАТЬКО: Не роби з цього трагедії. (Відштовхує матір, виходить через двері номер три, залишаючи їх відчиненими.) Я нічого їй не зроблю. Просто зніму змішувач.
МАТИ: ...я розповім про це. Чуєш, Едо?
БАТЬКО (кричить за сценою): Ні, не чую, Гедо.
МАТИ: Що ти там робиш?
БАТЬКО: Працюю.
МАТИ: Ти сподіваєшся, що я знов промовчу. Але помиляєшся. Цього разу скажу. (Виходить через двері номер два.) Едо!
БАТЬКО (за сценою пародійно повторює материну інтонацію): Гедо!
МАТИ: Злий. Злий як чорт. (Виходить через двері номер два й зачиняє їх.)
БАТЬКО (заходить через двері номер три й зачиняє їх): «Миява». Після того, як церкву осквернили варвари, її знов треба освятити. (Із трубним ключем у руці виходить через двері номер два.)
ШАРКА (заходить через двері номер два): Іспанську знаєш?
ВІТЬКА (іде за нею через двері номер два): Жодного слова.
ШАРКА: Душан тобі розтлумачить, що означає в андалузькому фольклорі «ранкова пані». Вона приходить між четвертою і п’ятою. Полегшення, визволення, спокій.
ВІТЬКА: Шарко, стривай. І все ж, хто це?
ШАРКА: Ти хотіла б дізнатися, правда? Однак це таємниця. І не шпигуй за мною постійно. Дай мені спокій. (Вибігає через двері номер два.)
ВІТЬКА: Душане! (Поспішає за Шаркою через двері номер два.)
ІВАН (забігає дверима номер чотири, несе забруднену блювотою пелюшку, вбігає через двері номер один, на мить там зникає, відтак знову вибігає, але без пелюшки.) До біса. Братова. Ти її включила чи ні? Чуєш? Воду.