ІВАН: Відмичку. Чуєш? Маєте? Тоді це буде складно.
МАТИ: Господи Боже. Господи Боже.
ІВАН: Дриль. Також немає?
ВІТЬКА: Там стоїть замок безпеки. (Спокійно закінчує прибирати начиння на тацю.) І дай мамі спокій. Молитва допомагає.
ІВАН: Хіба що до неба. А нам треба до ванної.
ВІТЬКА: Якби помолився, може щось і придумав би.
ІВАН: Що?
ВІТЬКА: Як зробити так, аби вона тобі відчинила. (З тацею в руках іде до дверей номер два.)
МАТИ: Це кара, Вітушко.
ВІТЬКА: Не переймайтеся. Вона не завдасть собі шкоди.
МАТИ: Довірилася тобі?
ВІТЬКА: У неї перелякані очі. Але смерті в них немає. (Виходить через двері номер два.)
ДУШАН (кричить за сценою): Саро, дурепо, не роби дурниць і відчини.
ІВАН (зачиняє за Вітькою двері номер два): «Смерті в них немає». Вона тебе також так задовбала?
МАТИ: Я не звикла, Іване, до таких висловів.
ІВАН: Але ж визнай: ти її на дух не переносиш.
МАТИ: Вітьку? Передусім, це вона нас не любить.
ІВАН: Я її бачу наскрізь. Знаю, чого вона хоче. Її б воля, прибрала би нас до рук. Як Душана. Яким він був? Фантастичним. Неперевершеним суддею. А кого вона з нього зробила? Фанатика. Пришелепкуватого борця з ідіотським режимом. Зі судді — комірника.
МАТИ: А після перевороту — міністра.
ІВАН: Поганого. Усім на сміх. А те, що він утратив як правник, уже ніколи не надолужить.
МАТИ: Вона завзята.
ІВАН: Еге ж. Відьма. Тепер я розумію, чому їх колись спалювали.
ДУШАН (кричить углибині будинку): Відчини, Саро, або я виб’ю двері.
МАТИ: Шарко, не мордуй нас.
БАТЬКО (входить через двері номер три, несе поламані настільні лещата): Так, Гедо, тепер уже серйозно: давай їх сюди.
МАТИ: Із Шаркою, Едо, кепські справи.
БАТЬКО: Ключі від автівки.
МАТИ: Ти поїдеш? Куди?
БАТЬКО: На недільні гульки. Куди я ще можу їхати, коли лещата навпіл.
МАТИ: Вони навпіл вже двадцять років.
БАТЬКО: Дворжак їх заварить.
МАТИ: Скільки разів він уже їх зварював?
БАТЬКО: Ключі.
МАТИ: Іване, привези йому нарешті той домкрат, бо я здурію.
ІВАН: Домкрат?
МАТИ: Домкрат, викрутку, головне, аби він припинив цю виставу.
ТЕТЯНА (гукає за зачиненими дверима номер чотири): Золотце.
ІВАН: Я тут, золотко. (Біжить до дверей номер чотири.) Трубний ключ. Їду за ним. (Зачиняє за собою.)
БАТЬКО: Не даси? Гаразд. (Демонстративно кладе лещата на плече.) Дідько. Донедавна були мов пір’їнка. Але ризикну. Пішки, якщо ти на цьому наполягаєш.
МАТИ: Не наполягаю. (Виймає з кишені ключі й кидає їх батькові.) Що стосується тебе, я вже ні на чому не наполягаю.
БАТЬКО: На Нітше[7]? Тоді сміливо наполягай. Це мислитель. Але складно читається. Як на мене, ти його не зрозумієш. (Піднімає лещата, виходить через двері номер чотири й зачиняє їх за собою.)
ДУШАН (заходить через двері номер два): Двері неначе до фортеці. Архітектори мали б урахувати подібну ситуацію.
МАТИ: Не відзивається?
ДУШАН: Сподіваюся, ще жива.
МАТИ: Шарко, ти вбиваєш мене, розумієш? Шарко! І що тепер?
ДУШАН: У нормальній родині викликають слюсаря.
МАТИ: Тато до нього їде. Та ж хіба ми нормальна родина?
БАТЬКО (повертається через двері номер чотири): Іванку, перешкода.
ДУШАН: Спекотно. Дуже шкода.
МАТИ: Душане, говори з татом нормально
ДУШАН: Лише після того, як він зі мною заговорить нормально.
МАТИ: Ти ж його знаєш.
ДУШАН: Гаразд. (Батькові.) Яка перешкода? Як завжди? (Вигукує.) Петю, машинка має бубу. Не заводиться. Допоможи.
БАТЬКО: Який іще Петя?
ДУШАН: Наш. Він у нас вправний. Петю! (Петі.) Ну підходь, не соромся. (Батькові.) Нівроку бахур, правда? (Петі.) Привітайся гарненько: «Привіт, діду». (Батькові.) Ну, як тобі? (Петі.) А тепер, Петю, німецькою: «Grüß Gott»[8]. (Батькові.) Оце так вимова, га?
БАТЬКО: Він уже говорить? У чотири місяці?
ДУШАН (Петі.): Петю, дідо бека. Дай йому «па-па» і додому.
МАТИ: Комедіанти. Обидва.
БАТЬКО: Що каже? Яка купа?
ДУШАН: Велика. Довоєнна. Купа цегли. Почорніла. Як у казці.
БАТЬКО: Що каже?
ДУШАН: Петя? Не розуміє, що тут діється.
БАТЬКО: Значить так, Петю. Деякі люди закручують водопровідні крани зі силою. Домовленості, прохання, щоб цього не робили — усе намарно. Фатальна. Знаєш це: femme fatale. Фатальна жінка. За місяць, за п’ять тижнів знищити прокладки. Щоб їх замінити, я мушу вимкнути воду. В підвалі є засувка на весь будинок. Болт на двадцять два. Диви, тямучий. Усе розуміє.