— Завтра.
— Добре. Бо там ще треба буде встановити чимало апаратури. Сподіваюся, що кімната звуконепроникна, хоча, зрештою, це не так уже й важливо. Ми можемо завжди вдатися до дубляжу.
— Зробимо все можливе, — пообіцяла місіс Белл, — Ну, а тепер щодо самого виробу…
Вона очікувально обернулася до міс Аурі, яка розкрила великий пакет і витягла звідти три картонні коробки на зразок тих, що в них запаковують тюбики зубної пасти. Вона передала їх на кінець столу Роузові, Мак-Кінлі й Блантові, і ті заходилися розглядати їх.
— Це тільки макети упаковки, — пояснила міс Лурі. — У тюбиках звичайнісінький кольдкрем. Ми зберегли фірмову кольорову гаму — голубе з сріблом, — і тюбики мають надзвичайно привабливий вигляд. Їх зроблено з напівпрозорого поліетилену без жодного рубця. Написи тонкі й вишукані. Я вважаю, що наш художній відділ зробив напрочуд елегантну упаковку.
— Авжеж, — погодився Роуз. — Таки елегантно. Це полегшить роботу нашому друкареві, коли він добиратиме шрифти для оголошень.
На хвилю запала мовчанка, тоді Мак-Кінлі й Блант знову змовницьки зашепотілися. Фасберже позіхнув, кілька секунд дивився у вікно, потім спитав:
— Які ще справи?
— Думаю, поки що все, — сказала Аманда Белл. — Сьогодні я напишу листа міс Стенз, повідомлю про те, що її прийнято і куди їй треба з’явитися на роботу. А скоро ми розробимо детальний розклад зйомок, я дам вам знати про все.
— Ну що ж, — сонно сказав Фасберже. — В такому разі нараду закінчено.
Він підвівся і перевальцем вийшов з кімнати. Інші вставали неквапніше й поволі рушали до дверей, перемовляючись між собою.
Незабаром кімната для нарад спорожніла.
Наступного ранку Мері Стенз одержала листа від косметичної фірми “Черіл” і при першій же зручній нагоді подзвонила Даркові.
— Чудово, — сказав він. — Тепер ми можемо запланувати до друку великий ілюстрований репортаж. Я пропоную перевершити “Черіл” щодо кількості фотографій і розпочати щоденні зйомки, аби зафіксувати геть усе, що вони з вами робитимуть, причому без ретушу.
— А це не ризиковано? — спитала вона. — Я хочу сказати — коли я щодня ходитиму на зйомки до редакції.
— В цьому немає потреби. У мене є гарний фотоапарат, а лампи й інші приладдя можна позичити. Отже, я зможу провадити всі зйомки сам, у себе вдома, якщо ви матимете на це кілька хвилин.
— Звичайно, — видихнула вона. — З великою приємністю.
— А я позичу ще репортерську камеру, щоб робити чорно-білі й кольорові знімки, не міняючи плівки.
— Коли ж мені приходити… до вас додому? — .нетерпляче спитала вона.
— Це не спішно, — недбало мовив Дарк. — Оскільки ви починаєте роботу наступного понеділка, то давайте умовимося на п’ятницю. Скажімо, десь о дев’ятій.
— Я прийду, — пообіцяла Мері й повісила трубку.
“Дурепа! — лаяла вона себе, йдучи від телефонної будки. — Йому ж цілком байдужісінько до тебе. В його уяві ти всього-на-всього репортаж для “Очевидця”… А проте, якщо цей дослід і справді матиме успіх, якщо вони зроблять мене вродливою… тоді ще хтозна, як воно все буде…”
Вона повернулася в контору до осоружної друкарської машинки, бо ще кілька днів їй потрібний був цей заробіток.
ЧАСТИНА ДРУГА
ПІДНЕСЕННЯ
Розділ дев’ятий
— Краса — це лише зовнішня оболонка, — сказав доктор Джеймс Рафф, закладаючи до шприца нову стерильну голку. — Афоризм дуже давній, але з погляду біохімії вельми справедливий.
Голос його звучав спокійно, без будь-яких інтонацій. Дівчина лежала на операційному столі під безтіневою лампою, прикрита лише білим простирадлом, і з деяким острахом спостерігала його дії, але всі рухи доктора Раффа були такі неквапливі, ба навіть недбалі, що це мимоволі заспокоювало.
— Фізична краса в людському розумінні — це форми тіла і обличчя, — незворушно вів далі він, наче звертався до великої аудиторії студентів-медиків. — Є ще духовна краса, але це абстрактна річ, і ми її не чіпатимемо.
До кімнати швидко зайшла медсестра й почала протирати руки антисептичним розчином. Рафф проштрикнув голкою гумовий ковпачок маленької зеленої пляшечки й набрав у шприц трохи жовтуватої рідини. Він якусь хвилю стояв над дівчиною, позираючи на неї згори вниз4 своїми дивними проникливими очима,
— Форми тіла є наслідком складних хімічних процесів усередині клітини, — сказав він. — Від самого моменту зародження тіло людини росте й набирає форми під впливом складних хімічних речовин у вигляді ензимів, протеїнів та гормонів. Боюся, самі собою ці слова ні про що не говорять. Ідеться про атоми й молекули, що керують іншими атомами й молекулами.
Він узяв руку дівчини й швидким професійним рухом увігнав голку під шкіру, так що Мері майже не відчула болю. Тоді витягнув шприц і поклав його на невеликий металевий піднос.
— Ви трохи заснете, — мовив він. — Так буде легше. Ніякого хірургічного втручання не буде, але треба зробити серію глибоких ін’єкцій, не дуже приємних. Прокинетеся така сама, як і були, коли не зважати на кілька проколів голкою. А далі побачимо.
Він одійшов від столу, і тепер голос його долинав до неї з протилежного кінця кімнати.
— Людське тіло безперервно змінюється від зародження до смерті. Треба тільки керувати характером цих змін, щоб надати йому бажаної форми, точнісінько так само, як можна прискорити або затримати розвиток рослини відповідним підживленням грунту.
Він обернувся до операційного столу й спитав:
— Адже ви розумієте, про що я кажу, правда ж, міс Стенз?
Та вона вже нічого не чула.
Рафф суворо й зосереджено подивився на сестру, тоді сказав:
— Я думаю, ми почнемо з естрогенів, — скажімо, з естрадіолу чи його похідних. Це заокруглить і пом’якшить форми тіла, поліпшить структуру шкіри і взагалі посилить деякі прикмети. Зробіть ласку, сестро, підготуйте її до глибоких внутрішніх ін’єкцій.
— Гаразд, докторе, — озвалася сестра й стягнула простирадло з розслабленого тіла дівчини.
Так почалося перевтілення Мері Стенз.
Найбільші ускладнення виникли в знімальному павільйоні, де Клайв Роуз, Мак-Кінлі та Блант надсаджували горлянки і ніяк не могли дійти згоди. А оператори, освітлювачі та звукотехніки майже весь час стояли без діла, байдуже спостерігаючи їхні суперечки. Кожного дня знімальна група випивала по кілька кварт чорної кави.
Цього разу Мак-Кінлі був кевдоволений тим, що Роуз заборонив удаватися до косметики.
— Не можна знімати дівчину без косметики, — доводив він, — Цього вимагає освітлення й чутливість плівки.
— Ніякого прикрашання, — не поступався Роуз,
— Ви хочете, щоб вона вийшла як мара?
— Нехай, — твердо відказав Роуз. — До косметики вдамося потім, коли треба буде підкреслити її вроду.
Програма зйомок була доволі широка. На додачу до кольорових та чорно-білих кінострічок передбачалося зробити кілька великих фотосерій, що задовольнили б усі вимоги рекламної кампанії. Фотографи були ще доскіпливіші й мало не гопки скакали, як щось було не по-їхньому: чи то освітлення, чи тіні, чи, як вони казали, “глибина кадру”. Павільйонні зйомки незмінно затягувалися майже до вечора, і вже після перших днів Мері з куди більшою охотою поринала в тиху безтямність ранкових сеансів біохімічної терапії.
Та справжньою кульмінацією сталії для неї щовечірні відвідини Даркової квартири в Найтсбріджі. Не тому, що між ними виникли якісь особливі стосунки, — просто їй подобалося бути поруч нього й слухати його впевнений насмішкуватий голос. Фотографував він без метушні, напевне знаючи, чого хоче, і орудував лампами й камерами з вправністю досвідченого репортера.