Хеннінгер прибрав зацікавленого вигляду.
— Буду надзвичайно радий, Емілю, коли зможу вам чимось прислужитися.
— Так от, — сказав Фасберже, подавши знак офіціантові принести сигари, — ви розумієтесь на економіці й добре знаєте, як важко буває просунути новий товар на перенасиченому ринку. Але цього разу ми сподіваємося здобути цілковиту перемогу. Мова йде про косметичний крем під назвою “Врододій”.
— Гарна назва, — схвально зауважив Хеннінгер. — Дуже гарна, дозволю собі сказати.
— Зрозуміла річ, цьому передує широка рекламна кампанія в пресі й телебаченні, одна з найгучніших у цій галузі виробництва. Більшість ваших журналів вміщують великі рекламні оголошення про “Врододій”, зокрема “Очевидець”, зважаючи на його масове поширення серед обраних верств читачів.
Хеннінгер не приховав задоволення, що на мить відбилося в його очах.
— Нам пощастило винайти блискучий рекламний задід, справжнісінький гачок на покупців. Ми беремо звичайну непоказну дівчину, піддаємо її курсові лікування одною з активних складових частин “Врододію”, і, хоч вірте, хоч ні, вона протягом кількох тижнів перетворюється на казкову красуню.
— Фотографічний трюк, — посміхнувся Хеннінгер.
Офіціант приніс сигари. Обидва співрозмовники зірвали ярлички й одночасно закурили.
— Уявіть собі, це зовсім не фотографічний трюк, — пояснив Фасберже. — Ми справді робимо дівчину красунею, тобто зовсім змінюємо її зовнішність, і це щира правда.
— Ви й справді вже таке зробили, Емілю, чи це тільки ваш задум?
— Ми зробили це, Чарлзе. Дослід уже завершено. Все зафіксоване на плівці й готове для телебачення і преси.
— Еге ж, це таки цікаво. І тепер, звичайно, ви хотіли б еисвітлити це в пресі, на додачу до рекламних оголошень.
— Ні, — твердо відказав Фасберже. — Нам менш за все потрібні будь-які коментарі преси. Ми вважаємо за краще зосередити всю силу цього… цього чуда в своїх оголошеннях. Одне тільки залишиться нашою таємницею: в який спосіб досягнуто цього дивовижного перевтілення. Але воно абсолютне правдиве. — Він притишив голос майже до шепоту. — Вам я, звісно, можу сказати, Чарлзе. Весь секрет у новому препараті під назвою стимулін, що вживається в сполученні з іншими складовими речовинами. Оце й перетворило сіреньку, непривабливу дівчину на сліпучу красуню. Кожний тюбик “Врододію” міститиме певний процент стимуліну.
— Диво дивне, — зауважив Хеннінгер. — Але якщо вам не потрібні редакційні коментарі, то чим я можу прислужитися?
Фасберже тицьнув пальцем у скатертину.
— От у тім-то й річ, Чарлзе. Один із співробітників вашого “Очевидця” потихеньку розвідав цю справу й виявив секрет нашого досліду. До того ж він розкопав деякі темні подробиці, що стосуються минулого кількох першорядних його учасників. Знаєте ж, як воно буває: майже в кожного з нас є за душею якісь давні грішки.
— Атож, атож, — докинув Хеннінгер, наче пригадавши власне минуле.
— Ми, зрозуміло, нічого не маємо проти істини, коли вона доречна. Та яящо такий войовничий журналісх покладе собі написати статтю… тут уже начувайся!.. Ви знаєте… — Він нахилився до Хеннінгера й пошепки проказав: — Цей добродій зайшов так далеко, що натякає на те, ніби ми діяли неетично.
Хеннінгер нахмурився, тоді відсьорбнув трохи кави.
— Хто цей журналіст? — спитав він.
— Ваш редактор відділу репортажів, Пол Дарк.
— Дарк… — пробурмотів Хеннінгер. — Пол Дарк… Ага, знаю. Меткий хлопець. Можливо, трохи надміру заповзятливий і беручкий, але це непогано, зовсім непогано, запевняю вас.
— Авжеж, — погодився Фасберже. — Я сам завжди перший захоплювався бойовитістю “Очевидця”. Однак у даному разі містер Дарк псує нам усю обідню. За інших обставин для нас нічого не важило б, якби той чи інший доскіпливий журналіст витяг на світ божий якусь залаштункову історію — адже що більше розголосу, то краще. Але з “Врододієм” ми таки справді сподівалися зберегти таємницю, бо це головна підвалина всієї рекламної кампанії. Опублікувати таку історію — майже те саме, що викрити секрет дуже дотепного фокуса.
— То все ж таки це фокус? — поважно спитав Хеннінгер.
— Аж ніяк, — квапливо відповів Фасберже. — Але щось на зразок того, ви розумієте? Скільки мені відомо, містер Дарк збирається видрукувати таку ж саму, як і в наших рекламних оголошеннях, серію фотографій, що показують поступове перевтілення дівчини в красуню, і пояснити, як усе відбувалося. Щиро кажучи, ми воліли б розповісти цю історію самі, по-своєму. Зрештою, Чарлзе, ми маємо власний відділ реклами і наше діло — радше продавати “Врододій”, аніж розводитися про те, як він впливає на організм. Так чи інак, але я не думаю, щоб ваших читачів надто зацікавив редакційний звіт, що буде чистісіньким переспівом рекламних оголошень.
— Звичайно, ви маєте рацію, — замислено мовив Хеннінгер. — Але ж ви знаєте, мої редактори весь час полюють на незвичайні, сенсаційні історії. Така вже політика “Очевидця”. Я думаю, Дарк просто не зрозумів усієї суті справи, до того ж він журналіст і, певне, дуже мало знає про ваші рекламні плани.
— Так само подумав і я, — сказав Фасберже, приязно всміхаючись. — Звичайно ми дістаємо всіляку підтримку з боку преси, особливо коли йдетеся про нові вироби. Мушу признатись, я почуваю себе трохи винним, що взагалі заговорив про це. Мені менш за все хотілось би, щоб ви подумали, ніби я намагався якось вплинути на редакційну політику одного з ваших журналів…
— Що ви, що ви! — мовив Хеннінгер, великодушно махнувши рукою. — Я дуже радий, що ви про це сказали. Такі непорозуміння час від часу трапляються, і куди краще полагодити їх, поки ще не заподіяно шкоди. Я додбаю про те, щоб секрет “Врододію” був збережений — принаймні на редакційних шпальтах “Очевидця”, коли не на його рекламних сторінках.
— Ви дуже люб’язні, Чарлзе.
Фасберже підкликав офіціанта.
— Мені здається, — весело мовив він, — що такий приємний сніданок треба гідно завершити… Гей, подайте нам “Арманьяк”!
— “Арманьяк”! — луною озвався Хеннінгер. — Чудово!
Розділ сімнадцятий
Перенісши теку з матеріалами про фірму “Черіл” до редакції, Пол Дарк щодня присвячував їй з годину чи трохи більше: переглядав чернетки, редагував і переписував окремі місця рукопису — одне слово, ретельно шліфував, готуючи до наступної публікації. Остаточного вигляду репортаж мав набрати в руках Коулбі та Майєрса, у кімнаті літературних редакторів, однак думати про завершення рукопису було ще зарано; в кожному разі, не вистачало ще деяких додаткових відомостей. Десь за тиждень перед публікацією, думав Дарк, він передасть рукопис і фотографії Дікону, секретареві редакції, і той через технічний відділ зв’яже його з друкарями та гравірувальниками. Але цей день був ще далеко — десь за місяць чи, може, й більше.
Бренда Мейсон була в захваті.
— В наші дні рідко кому щастить натрапити на такий яскравий випадок кричущого обману публіки, — казала вона. — Цей репортаж відчутно похитне репутацію фірми “Черіл” і напевне знищить “Врододій” у зародку. Єдина особа, яку мені щиро жаль, це Мері Стенз. Боюся, що її буквально розіпнуть.
— Навряд, — заперечив Дарк. — Скорше навпаки — весь цей галас піде їй тільки на користь. Зрештою, її врода справжня, і цього ніхто в неї не забере. Вона хоче стати актрисою і має тепер для цього всі можливості.
— Сама врода ще не робить жінку актрисою, — не здавалася міс Мейсон.
— Але сприяє цьому. Втім, я гадаю, що їй не забракне й таланту. В певному розумінні цей удар по “Врододію” може відкрити перед нею широкі перспективи. Тисячі людей прагнутимуть самі побачити дівчину, яку зробив красунею ескулап, що відсидів у тюрмі за підпільний аборт. Така реклама в наш час має високу ціну. Завтра Мері Стенз може стати знаменитістю.