— Скидається на те, що бути… гм… знаменитістю — вельми дорога втіха, — зауважила Мері. — Коли всі ці люди дістануть свою частку…
— Треба мати великі задуми, Лоро. Щоб багато заробляти, треба багато витрачати. Не можна стати кінозіркою, заощаджуючи копійки. В кіно й телебаченні панує така сама жорстока конкуренція, як і в промисловості, й успіх залежить від того, чи сподобаєтесь ви так званій широкій публіці, тобто, всім отим тюхтіям, що стоять у чергах до кас кінотеатрів або сидять перед своїми телевізорами. Візьміть ви звичайний середній фільм чи телевізійну виставу: коли там і прозирне який талант, то це великою мірою завдяки режисерові, сценаристові, освітлювачам, операторам. Але вашому пересічному глядачеві це невтямки. Він каже собі: Бетсі Басті була неперевершена в цьому фільмї, ревю, спектаклі… А та Бетсі Басті тільки того й має, що фотогенічне личко й стрункі ноги, та ще вміє здаватися щирою перед камерою. Якщо він згодом зустріне її на вулиці, то, мабуть, і не озирнеться. Та з вами, Лоро, зовсім інша річ. Ви можете привернути увагу першого-ліпшого чоловіка, навіть пальцем не кивнувши. У вас є справжня краса й жіноча принадність, що не мають нічого спільного з тонкою талією, великим бюстом і грубим шаром косметики на обличчі. Ви набагато перевершуєте звичайний рівень екранних патентованих красунь, і саме через те вам треба мати великі задуми. А гроші завжди йдуть до грошей.
— Все це виглядає досить ризиковано, — сказала Мері.
Фіс зневажливо гмукнула.
— Щурячі перегони завжди ризиковані, але не для найбільших і найпрудкіших щурів. Так чи інак, вам нема чого турбуватися про деталі. Полиште це Сембві. Він усе влаштує. Він і сам з породи щурів — може, не з найбільших, але, напевне, з найпрудкіших. Одначе він чесний, а це вам неабищо. Він може перерізати горлянку власній матері, але не візьме грошей від фабриканта бритвених лез і не стане рекламувати товар, що ним учинив злочин. Він має свої принципи, наш Сем. Це одна з рис, що найбільше мені в ньому подобаються.
— Авжеж, — непевно мовила Мері. — Я розумію.
Фіс звелася на ноги й заходилася масажувати поклади жиру на животі.
— Ви тримайтеся Сема, — повчала вона далі. — Він знає все до тонкощів і зробить що завгодно, аби прислужитись Емілеві. Тільки не розповідайте йому, що я вам казала. Я знаю, він хоче, щоб це був для вас сюрприз, отож, коли сам про це заговорить, удайте, ніби ви дуже здивовані й раді. Я розказала вам перша через те, що в мене виходить доладніше і я не така велемовна, як Сем. Він надто полюбляє слухати свій власний голос і часом забуває те, з чого почав, бо йому раптом спадає на думку щось інше.
— Я пам’ятатиму, — пообіцяла Мері.
— От і добре, — мовила Фіс, ніжно поплескуючи себе по пухкому животі.
Тоді перевела погляд на затоку, де Крістофери й Вандергофи грали два на два у водне поло, запекло перекидаючись величезним червоним м’ячем.
Вона рішуче підтягла свій тісний бікіні.
— Ходімо й ми до них. Пограємо три на три без будь-яких правил.
І Фіс пустилася бігти через пляж до затоки й зупинилась тільки тоді, коли хвилі захлюпотіли навколо її товстих стегон. Відчайдушно змахнувши руками, вона занурилась у воду, наче великий рожевий морж, що полює невловиму рибину.
Мері неквапливо й граціозно підвелася. Від сонця й солоної води її тіло набрало помітного бронзового поблиску. Високо тримаючи голову, вона якусь хвилю стояла так, наче молода богиня, невимовно прекрасна своєю чистою, нетлінною красою; потім повагом рушила у воду слідом за місіс Вассерман.
Того вечора Сем Вассерман повернувся з Канна десь після десятої. Майже відразу ж він одвів Мері вбік і заговорив до неї довірчим тоном.
— Лоро, — сказав він, — я маю для вас добрі новини. Завтра дехто з моїх приятелів приїде сюди з Канна й залишиться на неділю. Вони хочуть на вас подивитись. Я заклав міцні підвалини вашого майбутнього, рибонько. Ці люди мають вагу в світі кіно, і ми з вами можемо облагодити неабияке дільце.
— Дякую, Семе, — тихо мовила вона умисне здивованим тоном.
— Поводьтеся природно, будьте сама собою, — провадив він, — і ні в якому разі не говоріть з жодним із них про справи. В ділових розмовах з цими людьми потрібна гранична обережність. Покладіться на мене. Нехай я буду для них ваш імпресаріо. Ви розумієте?
— Так.
— Звичайно, вони хочуть побачити товар, перш ніж його купувати, та скоро вони глянуть на вас, моя рибонько… — Він промовисто закотив очі, тоді швидко додав: — Я беру десять відсотків з загальної суми плюс видатки. Згода?
— Ну що ж, хай так.
— Ніяких “ну що ж”. Я веду чесну гру щодо Еміля… і, само собою, щодо вас. Одна десята плюс видатки — це звичайна річ, і я відроблю своє з верхом. Та й, зрештою, що там якісь десять відсотків, коли йдеться про мільйон доларів!
Цього разу подив Мері був цілком щирий.
— Скільки ви сказали? — перепитала вона.
— Мільйон доларів, рибонько, а може, й більше. Далебі, ви цього вярті, але вам потрібна ділова людина, щоб вести переговори. Я подбаю про всі неприємні дрібниці. Вам залишиться тільки лічити гроші.
— Але… але що я маю робити за цей мільйон?.. Він хитрувато посміхнувся.
— Рибонько, та за такі гроші більшість людей зробила б усе що завгодно. Вам нема чого турбуватися: діла вам знайдуть більш ніж досить. Якщо це буде записано в контракті — погоджуйтесь, якщо ні — відмовляйтесь. Ви мене розумієте?
— Так, Семе, здається, розумію, — пробурмотіла вона.
— Ви не тільки красуня, а до того й розумниця, — зауважив він.
Пізніше ввечері, уже в ліжку, Мері взялася писати листа Даркові, та після перших кількох рядків облишила цю спробу. Вона зрозуміла, що в неї нема нічого нового, а умоглядні міркування журналістів не цікавлять. У кожному разі, “Врододій” і все пов’язане з ним утратило значення, принаймні для “Очевидця”. І сам Дарк видавався тепер уже далеким і якимсь наче нереальним — куди менш реальним, ніж, приміром, Сем Вассерман; а майбутнє було таке звабливе, що все минуле виглядало сірим і похмурим. Повертаючись думкою назад, до тих днів, Мері майже не могла збагнути, в чому і яким чином фірма “Черіл” переступила закон. Звичайно, все це була рекламна авантюра, може, й не дуже чиста з погляду етики, але ж. ніхто від неї не потерпів і, коли вже на те пішло, нікого не стануть примушувати купити тюбик “Врододію”, якщо він сам того не схоче. А тим часом її життя докорінно змінилось, і вона тільки, тепер почала розуміти, які грандіозні перспективи чекають її у майбутньому.
А то все була журналістська буря в склянці води, подумала Мері. Можливо, й небезпричинна, коли говорити про “Очевидець”, що завжди шукав приводу до гучних викриттів. Що ж до Еміля Фасберже, то загалом він повівся з нею чесно й дав більше, ніж вона будь-коли мала в житті, — майбутнє, якого варто було прагнути. Що з того, як він і вчинив кілька настійних зальотів? Адже краще, коли до тебе залицяються, ніж коли тебе цураються. Так чи інакше, залицяння— вияв люб’язності, навіть щодо найвродливішої дівчини в світі; а от Пол Дарк не потурбувався зробити щось подібне, коли не брати до уваги одного випадкового поцілунку.
Вона похмуро й рішуче одігнала геть думки про Дарка й розірвала незакінчений лист.
Розділ двадцятий
Ейб Шварц, тільки-но уздрівши Лору Смайт, категорично заявив, що вона безперечно, беззастережно й поза всяким сумнівом створена для кіно. Вона, мовляв, буде найбільшою сенсацією від часів Клеопатри, більшою навіть, ніж Грета Гарбо і, коли на те пішло, ніж Мерілін Монро. Його, Ейбовому, слову можна вірити: хто ж бо, як не він, відкрив для кінематографа стільки гучних імен. Хоч би Лолу Крістл, приміром, або ж оту дивовижну біляву “секс-бомбу” Доун Фер, про яку говорять, ніби вона заробляє більше, ніж усі президенти й прем’єр-міністри світу разом узяті. Лола і Доун досить вродливі за звичайною голлівудською міркою, але проти Лори Смайт вони ніщо, цілковите ніщо. Ось нехай тільки з’явиться Джуліс Айвенберг — він, Ейб Шварц, ладен заприсягтися, що той одразу ж стане лагідний, мов ягня, і почне вимахувати перед нею парагонівськими контрактами.