На хвилину у вітальні запала ніякова тиша, тоді нараз розляглася гомінка мова.
— Семе, старигане, сякий-такий, чого ж це ти ховав таке чудо!..
— Мушу визнати, в ній таки щось є…
— Далебі, я чекав якогось жарту, а тут… Семе, та це ж справжнє діло…
— Як на мене, вона стопроцентна красуня…
— Друже, вона народжена для Голлівуду…
— Її вистачить на тисячу рекламних кампаній…
— Схиляю перед тобою голову, Семе. Я не вірив жодному твоєму слову, ніколи не вірив. Але цього разу ти справді щось знайшов…
— Просто очам своїм не вірю — ніколи в житті не бачив такої красуні…
Розмова точилась і далі в такий спосіб: у вигляді коротких поблажливих реплік, навдивовижу безособових та безвідносних, так що Мері мимоволі почувала себе чимсь на зразок воскової ляльки, виставленої в музеї мадам Тюссо[5]. Ніхто не звертався до неї, наче вона була всього-на-всього манекенниця, що позує перед вибраними клієнтами, але сама не причетна до торгу.
— Вам, панове, здорово пощастило, — сказав Ейб Шварц, який із самовпевненим виглядом стояв позаду дівчини, глибоко заклавши руки в кишені штанів. — Через три тижні Лора візьме участь у широкій рекламі нового косметичного виробу. Спочатку кампанія розгорнеться в Англії, потім у Європі й Америці. Мені не треба казати вам, яке враження; вона справить. Лора Смайт здобуде славу найпершої красуні в світі, і за неї битимуться цілі юрби люду з кіно й телебачення, не менші від тих, що збираються на проповіді Армії спасіння[6]. То буде справжнісінька золота гарячка. Ви розумієте, до чого я веду?
Вони розуміли. Айвенберг, погладжуючи брови, мовив:
— Гадаю, ми могли б розпочати ділові переговори, якщо…
— Пізніше, — зупинив його Ейб, жестом відновлюючи тишу. — Спочатку я хочу змалювати вам повну картину й детальніше показати Лору. Маючи справи з друзями, я завжди веду чесну гру. Та й, зрештою, ми тут в гостині, а не на ярмарку.
До розмови втрутився Сем:
— Вам треба ближче познайомитися з дівчиною. Вона має не тільки вродливе личко, але й милу вдачу і талант. Ми тут накреслили невеличкий план, що дозволить вам якнайприємніше згаяти час до вечора.
Він підступив ближче до дівчини і щось сказав їй на вухо. Вона ледь помітно, наче знехотя, усміхнулась і вийшла з кімнати.
— В чім річ? — спитав Гартмен.
— Вона пішла перевдягнутись у купальний костюм, — пояснив Сем. — Потім спуститься на пляж і приєднається до кого-небудь з гостей, що живуть на віллі, а ми всі також підемо туди. Візьмемо з собою вино й пиво на льоду. Ідея така — трохи відпочити, роздивитися на дівчину і побалакати про се, про те. Ми з Ейбом розповімо вам про всі деталі. А ввечері почнемо ділову розмову. Згода?
— Згода, — з полегкістю озвалися всі.
— От і гаразд, — мовив Сем. — Я піду розпоряджуся. А ви тим часом випийте. Лід в оцій вазі, його тут багато…
Невдовзі після того до вілли прибула ще одна гостя. Вона під’їхала в таксі саме тоді, як Мері, накинувши на бікіні строкатий пляжний халатик, збиралася спуститись до моря. Спочатку Мері не розгледіла її — тільки побачила, що біля машини майже спиною до неї стоїть якась чорнява жінка, чекаючи, поки шофер витягне її валізи. Коли ж та обернулася, щоб рушити до будинку, Мері враз упізнала її.
— Здрастуйте, міс Аурі, — мовила вона.
Тоні Лурі привітно всміхнулась, але в очах її майнув холодок.
— Я зовсім забула, що ви теж маєте приїхати сюди відпочивати, — знову заговорила Мері.
— Та бачте, — відказала міс Лурі, — воно не зовсім відпочивати. Я приїхала за дорученням містера Фасберже. Його, звичайно, цікавить, які плани укладаються щодо вашого майбутнього, і він вважає, що тут має бути представник фірми “Черіл”.
Вона обвела очима будинок на тлі брунатно-зелених гір і безмежну широчінь Середземного моря, що сяяло й мінилось під сліпучим промінням сонця.
— Мушу сказати, що тут куди краще, ніж у моєму кабінеті на Парк-лейн. — Тоді, змірявши дівчину гострим оком, додала: — Ви засмагли і, коли можна так сказати, виглядаєте ще більшою красунею, ніж звичайно. Якби вас міг побачити зараз доктор Престон, він, без сумніву, був би потішений наслідками свого експерименту.
Мері відчула в цих словах глузливі нотки, але пустила їх повз вуха.
— Я йду на пляж, — невпевнено мовила вона. — Тут саме відбувається щось на зразок ділової наради, і мені треба… — Вона затнулася, не знаючи, як пояснити ситуацію.
— Можливо, я потім теж прийду до вас, — стримано озвалася міс Лурі. — В бікіні я й сама досить приваблива.
Вона повагом рушила до вілли, залишивши Мері на стежці до пляжу, де на неї вже чекали американці, щоб ретельно оглянути внесок Фасберже у міжнародний фонд краси.
Розділ двадцять перший
Надвечір другого дня, коли гості мали роз’їжджатися, справи було полагоджено на превелике задоволення всіх зацікавлених осіб. Ейб Шварц надіслав довжелезну телеграму своєму адвокатові в Лос-Анжелесі, в якій перелічував умови й пункти угоди, що могли стати основою для укладення відповідних контрактів. Джуліс Айвенберг офіційно запросив Лору Смайт знятися в певній кількості великих кінофільмів протягом певного тривалого терміну; ця попередня угода підлягала схваленню голлівудської дирекції фірми “Парагон” після ознайомлення з кінопробами. Проби були призначені на наступний тиждень у Канні, де експедиція фірми “Парагон” провадила натурні зйомки. Айвенберг не мав жодного сумніву, що дирекція не вагаючись схвалила б угоду навіть без того, але треба було додержуватись заведених формальностей.
Далі йшла угода з Полом Барнардом, що репрезентував Національний телевізійний центр, про серію виступів у телевізійних програмах, а також із Джо Мередітом — про участь у кількох фільмах компанії “Зеніт”. І нарешті, Дейв Гартмен з агентства “Гартмен і Бауер” запропонував укласти спільний контракт з Лорою Смайт і фірмою “Черіл”, який дозволяв би їй рекламувати вироби косметичної фірми “Глорія” у Сполучених Штатах — за умови, що вони не конкуруватимуть із “Врододієм”.
Тоні Лурі вважала, що це може бути прийнятним для певних косметичних виробів, котрі не мають нічого спільного з кремами, — як-от, — скажімо, лаки для нігтів, засоби для волосся, шампуні, пудри тощо, — але зажадала, щоб у кожному рекламному оголошенні неодмінно було посилання на “Врододій”.
— “Врододій” зробив мене красунею, а тепер я зберігаю свою красу за допомогою виробів фірми “Глорія”, — запропонувала вона. — Або щось подібне.
Гартмен не виявив особливого ентузіазму.
— Навряд чи наші замовники погодяться отак задурно рекламувати “Врододій”. Інша річ, коли б можна було встановити безпосередній зв’язок — якби, приміром, фірма “Глорія” дістала від вас ліцензію на виготовлення “Врододію” в Сполучених Штатах.
— Ми вже маємо там власні канали збуту, — відказала міс Лурі. — Щоправда, ми ще не уклали контракту на “Врододій”. Хотіли почекати й побачити, які наслідки дасть рекламна кампанія в Англії, а тоді вже думати про експорт.
— Дозвольте мені спочатку переговорити з керівниками “Глорії”, — попросив Гартмен. — Маючи ліцензію на “Врододій”, вони б завалили ним американський ринок, і зрештою ваша фірма вигадала б більше. До того ж, це полегшило 6 використання міс Смайт у рекламних цілях.
Міс Аурі з хвилину міркувала.
— Можливо, ви маєте рацію. Я пораджуся з містером Фасберже і тоді дам вам знати. Мабуть, ми дійдемо взаємовигідної згоди,
Ейб Шварц був стриманий в оцінці наслідків своєї дводенної діяльності.
— Це тільки початок, Лоро, — сказав він дівчині перед тим, як вирушити назад до Канна. — Ми з вами зачепили на гачок щось близько двох з половиною мільйонів доларів, та не мине й півроку, як потроїмо цю суму. Правда, грошей поки що нема. Все це на папері, але скоро буде підписано контракти, ми почнемо збирати аванси. А тим часом я умовлюся з Реєм Сомерсом, щоб він узяв на себе рекламу. Нехай тільки розпочнеться кампанія “Врододій”, і він закрутить таке, що всі ахнуть. Можливо, влаштує кілька пишних прийомів для представників преси. Вам треба бути готовою давати нескінченні інтерв’ю, позувати фоторепортерам, а потім Сомерс сам розкаже вам, що й до чого.