Занотувавши належним чином основні дані про дівчину, Бренда Мейсон сказала:
— Я повинна пояснити, міс Стенз, що ми не пропонуємо вам постійної роботи в редакції “Очевидця”. Йдеться скорше про тимчасове журналістське доручення. Здебільшого ми полюємо на всілякі незвичайні історії і часто-густо залучаємо до цього сторонніх осіб, щоб не виказати себе.
— Розумію, — стиха озвалася дівчина. — Тільки боюсь, що я надто мало тямлю в журналістиці.
— Нехай це вас не турбує. Вам треба буде тільки виконувати певні вказівки і якнайдетальніше доповідати нам про все. За це ви дістанете щедру винагороду, але остаточна цифра залежатиме від того, яку інформацію ви спроможетесь нам дата.
— Що я маю робити? — спитала дівчина.
Міс Мейсон розповіла їй про план у зв’язку з оголошенням, надрукованим у “Гардіані”.
— Ми вже маємо деякі корисні відомості, — сказала вбна, — Ця фірма не хоче вдаватися до послуг професіональної манекенниці чи акторки. Тим-то нам дуже до речі, що ви тепер працюєте друкаркою-стенографісткою. Від сьогодні й далі, аж до завершення вашої місії, ви залишитесь тільки нею. Забудьте про все, що пов’язане зі сценою. Ви — звичайна дівчина, що працює в конторі й шукає нагоди спробувати щастя десь-інде.
— І найголовніше, — втрутився в розмову Дарк, — ні слова про ваші стосунки з “Очевидцем”. Ви цього журналу ніколи й у вічі не бачили. А на оголошення відповіли з власного почину.
Міс Мейсон посунула через стіл аркуш паперу.
— Ми вже склали для вас лист-відповідь, — мовила вона. — Вам лишається тільки підписати його. — І подала дівчині авторучку.
Мері Стенз підписала листа не читаючи.
— Внизу наша фотолабораторія, — провадила міс Мейсон. — Там вас сфотографують. Найбільш вдалу фотокартку пошлемо разом із листом. Звичайно, може статися, що з цього нічого не вийде. Можливо, вас не запросять навіть на розмову. Але не менш імовірно, що саме ви дістанете цю роботу. З нашого погляду це було б найкраще.
— А в чому саме полягатиме та робота? — спитала дівчина.
На її запитання відповів Дарк.
— Ми ще самі не знаємо, — просто мовив він. — Вона пов’язана з рекламою нового косметичного засобу. Його буде випробувано на обраній дівчині, а потім вона фігуруватиме в рекламних оголошеннях, у пресі й телебаченні. І, певна річ, отримає за це від фірми відповідну винагороду.
— Отже… якщо я дістану цю роботу, то матиму подвійну платню?
— Безперечно. Не знаю, скільки платитимуть вам панове од косметики, зате скажу, на що ви можете розраховувати в нас. Майте на увазі, нас цікавить тільки матеріал для журналу, що, зрештою, зводиться до кількості надрукованих слів. Що більший репортаж — то більше слів. Давайте умовимося так: якщо у вас нічого не вийде і вас навіть не викличуть на розмову, ми платимо вам десять фунтів за згаяний час. Якщо викличуть, але на роботу не візьмуть, ми додаємо ще десять фунтів. А от коли дістанете ту роботу й дасте нам потрібні відомості для журнального репортажу, то отримаєте від нас по фунту за кожне надруковане слово.
Дівчина збентежено кліпала очима.
— Звичайно такий репортаж складається щонайменше з двох тисяч слів, — пояснив Дарк. — Інакше кажучи, якщо ви дасте нам відповідний матеріал, то заробити дві тисячі фунтів чи навіть більше… Ну, й те, що визнає за потрібне сплатити вам косметична фірма.
Дівчина схвильовано перевела дух.
— Такі великі гроші! — прошепотіла вона з ледь відчутною недовірою.
— Все залежить од вас, міс Стенз, — коротко мовив Дарк. — Ми даємо вам пораду, а далі дійте на власний розсуд.
— Я старатимусь як зможу, — пообіцяла вона.
— От і добре. — Дарк обернувся до міс Мейсон: — Мабуть, можна робити фотографії, Брендо.
— Я все влаштую. Поле, — відказала міс Мейсон. Він вийшов з кімнати.
Через півгодини, вирушаючи на ділове побачення з представником великої фірми електронних машин, з яким вони умовились поснідати, Дарк мало не зіткнувся у вестибюлі з Мері Стенз, яка саме виходила з ліфта, піднявшись із підвального приміщення фотолабораторії. Він підхопив дівчину під руку, щоб підтримати, і вона вдячно усміхнулась,
— Пробачте, — мовив Дарк і, трохи помовчавши, спитав: — Зафіксували ваш образ?
— Та нібито.
Запала ніякова мовчанка. Зазирнувши в карі очі дівчини, Дарк тільки тепер помітив, з якою довірливою щирістю вони дивляться на нього, і в порівнянні з поглядом цих очей його власний скептицизм видався йому жалюгідним і нікчемним.
— Може, ви хотіли ще про щось спитати? — поцікавився він.
Дівчина нерішуче поглянула на нього.
— Не знаю, містере Дарк. Чесно кажучи, все це мене трохи спантеличило.
— Тоді, можливо, варто розповісти вам трохи, як ми робимо наш журнал, — запропонував він і швидко поглянув на годинник. — Якщо маєте кілька вільних хвилин, міс Стенз…
— Ну звісно.
— Гаразд. То давайте десь зайдемо на часинку, вип’ємо й побалакаємо. Чим більше ви знатимете про “Очевидець”, тим краще зумієте впоратись із своїм завданням.
— Дякую, — просто відказала дівчина.
Дарк повів її через Фліт-стріт до найближчого бару. Вони сіли за столик, і він замовив напої: дівчині херес, а собі віскі. Тоді заходився розповідати про загальний напрямок журналу й про те, яким чином вони вишукують і готують сенсаційні матеріали.
— Внаслідок цього, — сказав він, — наш журнал зажив слави сміливого викривача всіляких темних справ. Ми свідомо відмовляємося від того, що друкують на своїх шпальтах столичні газети, і прагнемо копнути глибше. Ми завжди шукаємо чогось трохи незвичайного, тоді питаємо себе: “А чим воно, власне, незвичайне?” — і в дев’яти випадках із десяти натрапляємо на дивовижні історії. Тринадцять разів завдяки нашим викриттям злочинців було притягнуто до суду. Два директори великих промислових компаній з нашої ласки мусили піти у відставку. А одного разу наш виступ призвів до самоліквідації концерну, що випускав дуті акції. І тепер скрізь кажуть, що матеріали “Очевидця” можна виставляти як докази на суді.
— Ви гадаєте, що і в цій косметичній історії може бути щось протизаконне? — спитала дівчина.
Дарк знизав плечима.
— Аж ніяк. Просто в людини виробляється підсвідоме чуття на всякі такі речі… Себто на цікавий матеріал. Отож я відчуваю, що й тут щось ховається, хоч усе воно може бути цілком законне й добропорядне.
— Щодо цього досліду… — нерішуче мовила дівчина. — Я весь час думаю про нього… власне, про рекламу. Я ж добре знаю, що дуже буденна й непоказна. Через те й не здобула успіху на сцені. Але я подумала…
— Про що? — спитав він.
— Подумала, що цей дослід має на меті… ну… зробити обрану дівчину гарною.
Дарк поблажливо всміхнувся.
— Це, мабуть, надто скромно сказано. Вчора шеф нашого відділу оголошень розмовляв з представником агентства, що провадитиме цю рекламну кампанію. Обрана дівчина, як сказав той” має стати найпершою красундао в світі. Ото буде штука!
Дівчина пильно подивилася на нього.
— Якщо вони й справді зможуть таке зробити…
— Не, дуже на це розраховуйте, — гостро Дарк, — Так само як і на те, що дістанете цю роботу. Там буде сила-силенна претенденток. До того ж пам’ятайте: ваш обов’язок полягає тільки в тому, щоб виконати завдання “Очевидця”.
— Я пам’ятатиму, — пообіцяла вона.
“Дивна річ, — думав Дарк, їдучи в таксі на умовлене побачення. — Вона така безбарвна, в ній так мало принадного, а проте є, либонь, щось таке невловиме, що інакше й не назвеш, як жіночністю. Ні, вона зовсім непогана дівчина. Біда лише в тому, що надто рано визнала свою поразку в житті, їй двадцять вісім, а вона вже зневірилась у собі. Життя висотало з неї всю снагу, лишило їй тільки одне: роботу, роботу, роботу…”
“А наче ти й сам не такий, — заперечив він собі по короткій хвилі, — Твоє життя теж безнастанна робота: “Очевидець” удень, “Очевидець” уночі — і так щодня, щомісяця, щороку… Погрузнув у ній з головою. Не дивно, що й Віра тебе покинула, — жодна жінка не житиме з роботом. А втім, шлюб і розлучення — це тільки розділові знаки життя, так само як народження і смерть. Людина і в розлуці живе собі й, мабуть, ще завзятіше хапається до роботи, дбаючи про кар’єру. Та коли розібратися, усе це, зрештою, марне. Десь через сотню років ні мені, ні оцій Мері Стенз нічого не знадобиться, анічогісінько. І навіть якщо вона здобуде собі красу, це теж нічого не варте. У домовині краса не потрібна…”