Выбрать главу

Вона зайшла за стіл і злегка торкнулася губами лисуватої голови Фасберже.

— Вся штука ось у чому, Емілю, Стимулін зробить дівчину красунею, а “Врододій” матиме в своєму складі стимулін. Саме так ми його, й будемо рекламувати: “Врододій” — крем із стимуліном”. Певна річ, частка стимуліну буде надзвичайно мізерна, та й, зрештою, він навряд чи зміг би діяти в складі косметичного крему, але спокуса — то величезна сила. Розрекламований в такий спосіб, “Врододій” швидко завоює косметичний ринок.

— Але ж дівчина…

— Годі вам турбуватися про дівчину, Емілю. Доктор Рафф не менше зацікавлений у тому, аби все це збереглося в таємниці, і ми з ним уже розробили план. Вона мовчатиме і, отже, не завдасть нам ніякого клопоту.

Місіс Белл нахилилася і ніжно поплескала його по одвислих щоках.

— Звіртеся на свою Аманду, — прошепотіла вона.

Розділ п’ятий

Того дня, коли прибув лист, Мері Стенз просто з контори пішла в кіно. Тимчасова робота, яку вона знайшла минулого тижня, полягала переважно в передрукові нудних конторських паперів, і, відчуваючи дедалі більшу втому й душевну порожнечу, Мері дозволила собі витратити чотири шилінги й трохи розвіятись. Поза тим, що її справді цікавила акторська гра, хоч і трохи нівельована, як завжди в кіно, була ще одна причина, чому їй не хотілося повертатися додому: Пенелопа того вечора майже напевне приймала чергового “приятеля”, отже, її затримка на дві-три години була щонайменше виявом звичайної тактовності.

Коли десь після десятої вона підійшла до похмурого старовинного будинку георгіанської доби, у їхньому вікні на третьому поверсі ще світилося. Вона стомлено піднялася нагору голими кам’яними східцями і відімкнула двері своїм ключем.

У вітальні горіло світло, але нікого не було. Зате з боку спальні долинали якісь невиразні звуки, і раптом Мері почула уривчастий чоловічий сміх. Вона перейшла кімнату, зупинилася перед вищербленим дзеркалом, що висіло над порожнім розцяцькованим каміном, і втупила очі в своє відображення, У жовтавому світлі єдиної лампи, що звисала зі стелі, вона мала такий самий занедбаний, непривабливий вигляд, як і все це помешкання. Мері сердито перевела погляд далі, на відображення стін за спиною, на бляклі квітчасті шпалери, дешевенькі меблі, і її з новою силою пойняло малодушне почуття безпорадності й неволі, яке щоразу збуджувала в ній ця кімната.

Аж раптом вона побачила листа. Він лежав на маленькому хисткому столику, єдиному в кімнаті. Блідо-голубий конверт прикрашала надрукована в лівому горішньому кутку емблема у вигляді квітки із слів: “Косметична фірма “Черіл”. Чиясь рука вже грубо розірвала конверт — мабуть, то Пенелопа поквапилася вдовольнити своео цікавість. Мері поволі витягла складений учетверо аркуш блідо-голубого паперу й розгорнула його.

Вгорі листа була та сама емблема і повна назва фірми, відтиснена елегантним рукописним шрифтом через весь аркуш. Далі йшли дві адреси: одна — правління фірми на Парк-лейн, друга — фабрики в Стенморі. Лист був короткий, надрукований на машинці. Внизу стояв підпис: Аманда Белл.

“Шановна міс Стенз!

Дякуємо Вам за відповідь на наше оголошення в “Гардіані”. Буду рада, якщо наступної п’ятниці об 11 год. ранку Ви завітаєте до мене в дослідний відділ нашої фабрики в Стенморі для особистої розмови та медичного огляду.

З повагою…”

Вона тричі перечитала листа, силкуючись погамувати радісне збудження. Збігло більш як тиждень, відколи вона розмовляла в редакції з Полом Дарком та Брендою Мейсон, і Мері почала була вже занепадати духом, вважаючи, що й ця робота її обминула. Та досить було тих кількох надрукованих на машинці рядків, як її похмура безнадія враз, наче за помахом чарівної палички, поступилася місцем радісному піднесенню. Вона повернулася до дзеркала і прояснілими очима стала пильно розглядати своє відображення, уявляючи себе в подвійній ролі: як об’єкт новітнього косметичного досліду і як таємного репортера “Очевидця”. Обидві перспективи були однаково втішні.

“Стривай, але ж ти ще не дістала цієї роботи, — сказала вона собі, проймаючись раптовою тривогою. — Може, ти ще й не підійдеш на те, що вони мають на меті. Може, їм потрібна дівчина не така, як ти, а з іншим обличчям чи статурою…”

Раптом у спальні щось важко грюкнуло об підлогу, і відразу ж таки розлігся пронизливий, мало не істеричний сміх Пенелопи: “Ой Пітере, дурнику… який же ти кумедний!..” Було виразно чути кожне слово. Потім з-за стіни долинув низький, нерозбірливий голос Пітера, за ним здавлений Пенелопин сміх, і нарешті запала тиша.