— Ми постаралися дістати все, що ви звеліли, — сказала міс Белл. — Більшість обладнання взято напрокат і після закінчення досліду має бути повернено.
Рафф схвально кивнув головою. Він підійшов до операційного столу і покрутив регулятор, потім оглянув інструменти.
— А рентгенолог? — спитав він.
— Вона буде з хвилину на хвилину. Її звуть міс Х’юз, а вас я відрекомендую як доктора Престона.
— Добре, — кивнув Рафф.
Він перейшов до високої шафи й відчинив дверцята. В шафі висіло чотири білих халати. Рафф узяв один і надягнув, потім видобув із внутрішньої кишені піджака й насадив на ніс великі рогові окуляри.
— Невеличкий маскарад, — пояснив він без усмішки.
— Тут поряд є ще одна кімната, де дівчата зможуть перевдягатись. Я приготувала для них простенькі халати, — сказала місіс Белл. — Думаю, спочатку я поговорю з кожною кілька хвилин, а тоді попрошу роздягтись і проведу до вас.
— Насамперед міс Х’юз, — мовив Рафф. — : Мені потрібні рентгенівські знімки голів усіх кандидаток. Зовнішній огляд триватиме кілька хвилин, але він буде досить детальний, і я хочу, щоб ви були присутні.
— Гаразд.
— І ще мені знадобляться деякі аналізи. Власне, це мала б робити медсестра.
— У нас є медсестра в фабричній амбулаторії. Послати по неї?
— Так, — уривчасто кинув Рафф і подивився на годинник. — А що ми маємо в запасі ще чверть години, то я був би вам вельми вдячний, якби ви звеліли принести чашечку кави.
— Авжеж, — мовила місіс Белл і квапливо вийшла з кімнати.
Через три хвилини з’явилася міс Х’юз, рентгенолог, і о пів на десяту перша з чотирнадцяти дівчат зайшла до кімнати на розмову та огляд.
Розділ сьомий
Була вже пізня година, коли, повечерявши в китайському ресторанчику, Пол Дарк повернувся до своєї квартири в Найтсбріджі, В кишені його був грубенький жмуток папірців, списаних від руки й надрукованих на машинці, — попередній звіт невеличкої розвідувальної групи, якій він загадав добути відомості про косметичну фірму “Черіл”, Він мав намір приділити часинку, щоб ознайомитися з ними, а може, й спробувати накидати щось на зразок доладної історії.
Квартира була простора й зручна, вмебльована в старовинному стилі. Вишукані бра розливали по вітальні приємне м’яке світло, що відбивалося від дзеркальної поліровки піаніно в одному кутку та екрана великого телевізора в другому. Паркетну підлогу вкривав індійський килим. Біля протилежної до каміна стіни стояв великий письмовий стіл, а обабіч нього — засклені шафи, напаковані книжками всіх форматів і кольорів, з корінцями, пошарпаними й вицвілими в одних або ж схованими від п:ілу під новісінькими суперобкладинками — в інших.
Дарк сів біля столу, закурив сигарету й, відсунувши набік друкарську машинку, взявся уважно читати принесені з собою папірці. Закінчивши читання, підвівся, перейшов до вікна і втупив замислений погляд на майже нечутний з висоти третього поверху вуличний рух. Потім швидко повернувся до столу, зібгав у попільниці недокурка, присунув до себе машинку і, заклавши аркуш паперу, заходився друкувати.
“Наприкінці війни тридцятивосьмирічнии французький фармацевт на ім’я Еміль Фасберже. несправедливо звинувачений у співробітництві з ворогом під час окупації Франції, приїхав до Лондона з дружиною англійкою Черіл. та деякими прихованими заощадженнями у вигляді коштовного каміння і, заорендувавши занедбану аптеку в районі Комершел-роуд, почав коротати в ній свій час. Торгівля його ледь животіла, та Еміля це не бентежило: головне, що він був при ділі, яке цілком відповідало його комерційним нахилам.
Серед родичів Черіл, дуже радих її щасливому поверненню з континенту, був і традиційний багатий дядечко, директор верстатобудівної фірми, що під час війни гребла чималі прибутки на урядових поставках. Та Еміля, так само як і Черіл, верстати цікавили не більш, ніж торішній сніг. Прикликавши на допомогу всю свою проникливість, вони разом стали міркувати, що обіцяє найбільший зиск у царині комерції тепер, коли світ повертається до мирного життя і праці. Що насамперед купуватимуть жінки (адже саме вони становлять головний чинник попиту) після довгих років знегод і нужди, чекаючи додому своїх чоловіків? Відповідь виявилася досить простою: те, чого вони весь час були позбавлені, — одяг та косметику.