— Гаразд, докторе, — озвалася сестра й стягнула простирадло з розслабленого тіла дівчини.
Так почалося перевтілення Мері Стенз.
Найбільші ускладнення виникли в знімальному павільйоні, де Клайв Роуз, Мак-Кінлі та Блант надсаджували горлянки і ніяк не могли дійти згоди. А оператори, освітлювачі та звукотехніки майже весь час стояли без діла, байдуже спостерігаючи їхні суперечки. Кожного дня знімальна група випивала по кілька кварт чорної кави.
Цього разу Мак-Кінлі був кевдоволений тим, що Роуз заборонив удаватися до косметики.
— Не можна знімати дівчину без косметики, — доводив він, — Цього вимагає освітлення й чутливість плівки.
— Ніякого прикрашання, — не поступався Роуз,
— Ви хочете, щоб вона вийшла як мара?
— Нехай, — твердо відказав Роуз. — До косметики вдамося потім, коли треба буде підкреслити її вроду.
Програма зйомок була доволі широка. На додачу до кольорових та чорно-білих кінострічок передбачалося зробити кілька великих фотосерій, що задовольнили б усі вимоги рекламної кампанії. Фотографи були ще доскіпливіші й мало не гопки скакали, як щось було не по-їхньому: чи то освітлення, чи тіні, чи, як вони казали, “глибина кадру”. Павільйонні зйомки незмінно затягувалися майже до вечора, і вже після перших днів Мері з куди більшою охотою поринала в тиху безтямність ранкових сеансів біохімічної терапії.
Та справжньою кульмінацією сталії для неї щовечірні відвідини Даркової квартири в Найтсбріджі. Не тому, що між ними виникли якісь особливі стосунки, — просто їй подобалося бути поруч нього й слухати його впевнений насмішкуватий голос. Фотографував він без метушні, напевне знаючи, чого хоче, і орудував лампами й камерами з вправністю досвідченого репортера.
Кожного вечора Мері докладно, не поминаючи найменших дрібниць, розповідала все, що сталося того дня на фабриці в Стенморі, а Дарк записував ці розповіді на портативний магнітофон. Потім вони звичайно випивали трохи й невимушено про щось гомоніли, а десь близько десятої Мері вирушала додому, в своє непривітне помешкання, де мусила слухати, як у спальні Пекелопа розважається з котримсь із своїх “приятелів”. Проте траплялися й такі вечори, коли Дарк був зайнятий на якомусь прийомі чи мав іти як репортер кудись на званий обід, і тоді Мері, почуваючи себе самотньою й нікому не потрібною, гаяла час у кіно, щоб трохи забутися.
Вечорами, повернувшись додому, вона замикалася у ванній і пильно розглядала своє обличчя й тіло — чи нема яких змін; та коли не брати до уваги маленьких червоних слідів голки, що поцяткували її шкіру, вона була така сама непоказна й мало приваблива, як і раніш. Лише в кінці першого тижня їй здалося, що в неї посвіжішала шкіра й стали важчі груди, хоч сантиметр не показав ніяких відчутних змін. Очі теж неначе проясніли й пожвавішали. Проте Мері розуміла, що все це може бути тільки самообман, коли бажане видається реальним.
Вона ледве дочекалася, поки минуть нічим не заповнені субота й неділя, аби побачити, що покаже наступний тиждень. У середу ввечері, на десятий день від початку досліду, коли вона, як звичайно, прийшла до Дарка, той зауважив:
— Мері, ви починаєте змінюватись.
— Я знаю, — жваво озвалася вовд, марно силкуючись погамувати збудження.
Він прискіпливо розглядав її обличчя.
— У вас погладшала шкіра, якось наче округлилися всі риси, та й колір обличчя змінився на краще. І волосся теж — он яке стало блискуче.
— Змінилися й виміри, Поле, — докинула вона. (Звертання на ім’я непомітно виникло між ними протягом попередніх щирих розмов). І, хоч як це неймовірно, я навіть підросла майже на півтора дюйма.
— Цікаво, — задумливо мовив Дарк. — Здається, фірма “Черіл” таки знає, куди гне. Дивна річ, нам і досі не пощастило натрапити на слід доктора Престона. Таке прізвище Мають кілька лікарів, але жоден з них не може бути причетний до фірми “Черіл”. Один наш співробітник три дні чатував коло фабрики в Стенморі, намагаючись упізнати його за вашим описом. Я сподівався, що ми зможемо вислідити його автомобіль.
— Можливо, мені пощастить запримітити номер, — озвалася Мері. — Така довга чорна машина, досить стара. Я два чи три рази бачила, як доктор виходив з неї ранком, коли була вже на фабриці.
— Це полегшило б пошуки, — сказав Дарк. — Ми, звісно, не маємо наміру знеславити ні самого доктора, ні когось із людей, причетних до цієї історії, але чим більше фактів зберемо, тим краще. Якщо той доктор Престон і справді такий талановитий, то він має бути добре відомий у галузі дослідної медицини. Чи він казав вам щось про себе?