— Це неправда, — рішуче заперечив він. — Я скажу вам, як воно є, коли хочете. Мері причетна до одної таємної справи, пов’язаної з рекламою нового косметичного виробу. Про це якимось чином пронюхала преса, і фірма “Черіл” вжила застережних заходів. Мабуть, вони її десь переховують, аби знати напевне, що газети не розживуться на докладніші відомості.
— Он як, — ухильно мовила Пенелопа.
— І ще пораджу вам от що, — твердо провадив він далі. — Я думаю, вам слід робити так, як вони кажуть. Не розмовляйте з репортерами і взагалі ні з ким. Інакше Мері можуть загрожувати великі прикрощі.
— І з вами теж не розмовляти?
— Зі мною можете розмовляти, коли хочете. Я друг Мері.
Вона всміхнулася, і в очах її несподівано сяйнув розум.
— Знаю, містере Бейкер, коли ви й справді Бейкер. Я здогадалася про це з виразу вашого обличчя, коли сказала про старого товстуна. — Вона перейшла до низенького столика і взяла з нього чорну сумочку. — Я дам вам номер машини.
Порившись у сумочці, вона подала Даркові клаптик паперу. Він швидко глянув на нього і сховав у портфелик.
— Дякую, Пенелопо. А тепер знаєте що? Накиньте на себе якусь одіж, і ми з вами підемо трохи вип’ємо.
— У мене є інша ідея, — сказала вона, несміливо позирнувши на нього. — Ви сходіть і принесіть пляшечку, а я краще скину одіж.
Дарк осміхнувся.
— Навряд чи це сподобається Мері, — відказав він. — Ідіть одягайтеся.
Пенелопа знизала плечима й рушила до спальні.
Раптом біля дверей пролунав дзвінок.
Дарк підійшов до вікна і вихилився надвір, але того, хто дзвонив, затуляла арка під’їзду. З сусідньої кімнати озвався Пенелопин голос:
— Містере Бейкер, подивіться, будь ласка, хто там. Я сьогодні нікого не чекаю.
— Гаразд, — сказав Дарк.
Він спустився сходами до надвірніх дверей.
У тьмяному світлі прибулий виглядав ставним, молодим і гарним з виду. На плечі в нього висіла репортерська фотокамера в брунатному шкіряному футлярі. Його обличчя здалося Даркові знайомим, але він не міг пригадати, де й коли бачив його.
— Добривечір, — ґречно привітався молодик. — Міс Стенз дома?
— Ні, — коротко відказав Дарк. — А хто ви такий?
— Джефкот, репортер “Івнінг Діспетч”. Я зустрів міс Стенз сьогодні вранці й пообіцяв, що зайду… — Він нараз затнувся і втупив очі в Даркове обличчя. — Стривайте… — мовив здивовано. — Б’юсь об заклад… ви Пол Дарк із “Очевидця”!
— Привіт, Джефкоте, — похмуро озвався Дарк. — Світ тісний — ніде розминутися.
— Либонь, уже років п’ять спливло відтоді, як ви працювали в “Діспетчі”…
— Еге ж. П’ять років. Даруйте, може, це негостинно, але в мене побачення. Що вам треба?
— Просто міс Стенз.
— Її немає і більше тут не буде.
Джефкот осміхнувся, не зводячи з Дарка підозрілого погляду.
— Я так і знав, що за цим ховається якась історія, — мовив він, — і коли вже нею цікавиться “Очевидець”, то, певне, неабияка. В чому тут штука, Поле? Шепніть колезі хоч слівце.
— Для вас тут немає ніякої історії, — сказав, наче відрубав, Дарк.
— Натрапили на золоту жилу?
— На що я натрапив, вас не обходить. Дайте спокій міс Стенз. Це не знахідка.
— Гарна жінка завжди знахідка, а я, признатися, ніколи ще не бачив такої красуні. До того ж, вона зв’язана з “Черіл”, а ті затялися, мов чорти, і ні пари з уст. Чим тут пахне, Поле?
— Нічим.
— Ну що ж, полишаю вам бути першим на місці злочину, — невдоволено, проте не без поваги, мовив Джефкот. — Принаймні тепер я знаю, що тут є за чим полювати. Ми маємо свої методи.
— Помагай боже, — буркнув Дарк.
Він уже збирався зачинити двері, коли почув позад себе голос Пенелопи:
— Хто це, містере Бейкер?
Дарк швидко озирнувся і побачив, як вона спускається сходами, у короткій зеленій сукні, схожа на ляльку з розмальованим обличчям та пишно збитим золотавим волоссям.
— Та так, пусте, — обізвався він. — Якийсь страховий агент.
Джефкот звів брови й тихенько присвиснув.
— На добраніч, містере Бейкер, — мовив він з образливою чемністю.
Тоді обернувся й пішов геть.
Дарк почекав, доки Пенелопа зійде до нього. Дівчина взяла його під руку і грайливо усміхнулась,
— Ну, ходімо вже вип’ємо, — пробелькотала вона. — Мені це корисно.
— Мені теж, — цілком щиро признався Дарк. І вони рушили до найближчої пивнички.
Розділ тринадцятий
Наступного ранку Пол Дарк запросив до свого кабінету Бренду Мейсон. Вона зайшла, як завжди, твердою ходою, випромінюючи навколо себе невичерпну енергію, і рівно сіла навпроти, допитливо дивлячись на Дарка крізь рогові окуляри. Той за звичкою подав сигарету, і вона закурила.