Отак вони й розлучились, обоє свідомі того, що було сказано, і зовсім не підозрюючи, які страшні й драматичні події чекають на них у майбутньому.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
КРАX
Розділ вісімнадцятий
Вілла Лорен являла собою великий кубічний будинок, пофарбований у рожевий колір, з традиційними на середземноморському узбережжі зеленими жалюзі на вікнах. Вона стояла в гарному місці, біля підніжжя гірського пасма на захід від Антіба, над самісіньким голубим морем. Незважаючи на трохи старомодний вигляд, то була цілком сучасна будівля з такими вигодами, як кондиційоване повітря та штучно охолоджена вода, що під час літньої спеки ставали у великій пригоді. Вілла складалася з чотирнадцяти приміщень, включаючи шість спалень, три ванни і три туалети.
Садок був зовсім невеличкий, бо крутий схил утруднював обробку землі. Відразу ж за будинком у безхмарну блакить неба стрімко здіймалися гори. Від парадних дверей між деревами та кущами збігала донизу звивиста доріжка, що, перетнувши прибережне шосе, впиралася в маленьку кам’янисту бухточку, куди майже не заглядали туристи. Від Антіба сюди було кілька кілометрів.
Вілла належала мсьє Жанові Лайє, який розбагатів на алжирських винах та коньяках і від багатолітньої дегустації власних виробів став і салі схожий на винну бочку. Коли він не жив у своїй віллі, то майже напевне робив інспекційну подорож по своїх чотирьох величезних виноградниках у Північній Африці, біля самого туніського кордону. Він мав розкішну квартиру в Парижі, якою вони з дружиною користувалися завжди нарізно. Ходили чутки, ніби ця квартира являє собою притулок для позашлюбних пригод, що ними Жан завдячував своїм грошам, а Клодетта — своїй вельми показній зовнішності. На це між подружжям існувала неписана угода, добре перевірена на практиці; атмосфера на віллі Лорен завжди була щира та приязна, а часто й весела, і ніхто з їхніх знайомих не міг пригадати, щоб вони коли-небудь сварились.
У літні місяці (а по змозі й протягом цілого року) Жан Лайє надавав помешкання вибраному колу гостей за наперед обумовлену платню, і, отже, вілла Лорен являла собою невеликий неофіційний готель з обслугою та вигодами, розрахованими на десять-дванадцять чоловік. Таким чином будинок сам покривав витрати на утримання і ремонт та ще й давав цілком відчутний прибуток; до того ж Лайє діставали змогу зустрічатися у домашній обстановці з широким колом людей, що мали вагу в потрібних їм сферах. Жан Лайє високо цінував такі зв’язки й добре вмів їх використовувати. Еміль Фасберже, приміром, хоч вони познайомились за кілька років перед тим, уже був непрямим призвідцею трьох великих експортних операцій Лайє в Англії, Німеччині та Швеції. У відповідь на це Жан Лайє був ладен допомогти Фасберже чим тільки міг, а надто коли мова зайшла про місячний притулок для одної дуже вродливої молодої жінки.
Серед вісьмох гостей, що мешкали в той час на віллі Лорен, був і якийсь містер Сем Вассерман з дружиною, із Лос-Анжелеса. Вассерман був не тільки другом Еміля Фасберже, а ще й якимсь його далеким родичем, хоч визначити ступінь цього споріднення він міг не менш як півсотнею слів. Виходило, ніби його дружина мала сестру в перших, свекор якої мав племінницю, що була сестрою в других покійної Черіл Фасберже, — або щось на зразок того. Сем Вассерман був незалежний кінопродюсер, діяльність якого, здавалося, полягала головним чином у тому, щоб якнайдешевше купити право на екранізацію тої чи тої книжки або новели, а потім перепродати це право одній з великих голлівудських кінофірм якнайдорожче. Час від часу він сам ставив якийсь фільм, і хоч жоден з його фільмів поки що не здобув “Оскара”[3], справи йшли непогано, і він міг дозволити собі курити найдорожчі сигари й пити найліпші коньяки. То був середнього зросту чоловік, худий, наче висушений, з коротко підстриженим волоссям і в окулярах без оправи; він одягався в дорогі сірі костюми та білі шовкові сорочки. Його дружина (яку він звав Фіс, що, певне, означало скорочене Філіс) була досить приваблива, хоч і надміру опасиста блондинка; до того вона мала ще одну рису: могла перебалакати иайбалакучішого папугу.
Фасберже надіслав Вассерманові листа, в якому між іншим писав:
“Ця дівчина, Лора Смайт, працює в нас за угодою, але з огляду на деякі внутрішні міркування, що стосуються реклами й преси, ми хочемо на певний час вирядити її за кордон. Для нас було б дуже великою підмогою, якби ти зміг використати свій вплив на те, щоб проштовхнути її в кіно — у Голлівуд, коли буде змога. Але дуже прошу, Семе: ніякого розголосу, поки не розпочнеться рекламна кампанія. Передусім нам треба, аби всі дізналися, що гарною зробив її “Врододій”. А все, що станеться потім, буде додатковою рекламою “Врододію” і фірми “Черіл”. Я певен, що можу на тебе звіритись”.