І раптом він згадав: вилохвости, або як їх ще називають — фрегати. І живуть вони в країнах океанського побережжя, тропічного поясу…
«Оце здорово! Ну й поталанило ж мені! — зрадів Федя. — Подумати тільки: я біля екватора! Тепер-то напевно побуваю в тропіках, а там… а там «Улюбленець Нептуна» причалить до якогось острова. А на ньому пальми— височенні широколисті пальми! Тропічний ліс, обвитий ліанами, орхідеї, різні там квіти і трави, вищі за людський зріст. А на гілках різнобарвні, такі, як Лоренсо, папуги, мавпи… Над квітами пурхають колібрі, завбільшки з бджолу, і метелики-велетні, більші за горобця. Тільки б каравела швидше причалила до такого острова, — розмірковував Федя. — Врешті решт мусить же вона поповнити запас прісної води, провіанту і дров».
Кудряш заплющив очі. Фантазія миттю намалювала привабливу картину. Він уже не просто Федя, учень однієї з київських шкіл, а славетний адмірал Федір Євгенович Кудряш. Він керує цілою флотилією. Він — першовідкривач невідомих островів, архіпелагів, морів, океанів… Про його незвичайні подорожі написано купи книжок, його подвиги вивчають у школах, а на географічних картах так і рябіють назви: мис Кудряша, Великий кораловий риф Кудряша, течія Федора Кудряша…
«Як чудово, що я на «Улюбленці Нептунії»! — думав Федя.
Одначе тут з трюмного люка показався білий тюрбан.
«Педро!» — похолов Кудряш. Настрій у нього одразу ж зіпсувався. А Педро — це справді був він — зміряв Федю таким ненависницьким поглядом, що тому тільки лишилося шмигнути в каюту.
«Який же я фантазер! — всівшись на скриню, став картати себе Федя. — Я й адмірал, і першовідкривач… Полонений ти і не більше, авжеж, полонений. І ще невідомо, що буде з тобою завтра… Та що завтра! Навіть через годину. Хай тільки Дієго дізнається про все, і він, тепер уже вкупі з Педро і Гуго, повісить мене на реї…»
В такому пригніченому стані і застав Федю капітан.
— Що з вами, ваша високість? — спитав він у хлопця.
Федя не мав ні найменшого бажання вести розмову з капітаном і пробурмотів невиразно:
— Так… Сам не знаю…
— Давай вина, шельмо, іржавий якір тобі в бік! — зненацька прокричав папуга, і капітан гучно зареготав:
— Спасибі, Лоренсо, що вчасно нагадав! Таки треба промочити горлянку. Та й у животі вже бурчить. Не знаю, як у вас, герцог. Учора клятий Восьминіг зіпсував увесь вечір. Я іі сам забув повечеряти, і вас досі голодом морю.
Капітан двічі ляснув у долоні. На порозі з'явився Ніанг.
— Мчи до Габріеля, хай зготує сніданок для його високості і для мене.
— Слухаю, сеньйоре! — хлопчик миттю вибіг з каюти.
— До речі, герцог, де вас узяв у полон Педро? — ніби ненароком спитав капітан.
Федя підвів очі, зустрівся з пронизливим поглядом Дієго. Він згадав про нічну розмову і зрозумів, що запитання не випадкове.
«Що ж йому сказати?» — подумав Федя. Правду кажучи, він не чекав цього запитання. Він гадав, що капітан спитає його передусім про країну, якою править його батько.
— Гм… Де мене взяв у полон? — повільно, щоб виграти час, перепитав Кудряш. — Я… я був на полюванні.
— О-о, тоді в нас одна з вами пристрасть, герцог! Колись я теж захоплювався полюванням. Бувало за один день удвох з напарником добували по п'ять лисиць і зайців по півтори дюжини… — Дієго плямкнув губами. — А на кого полювали ви?
«Справді, на кого я міг полювати? — зморщив лоба Кудряш. — На грифів? Так на них же не полюють… Ага! Здається, придумав!»
Федя сказав, що полював на козуль.
— А де ж ваші єгері, слуги, охорона? — допитувався прискіпливо капітан.
— Там… лишилися в лісі…— невизначено махнув рукою Федя.
— То ви, значить, заблукали?
— Так, звичайно, — зрадів Федя. — Заблукав.
— Буває, з ким не траплялось, — кивнув розуміюче капітан.
У хлопчика відлягло від душі. Здається, виплутався. Наступне запитання вже не застало його зненацька.
— А скажіть, — Дієго зиркнув на Кудряша, — як зветься держава вашого найяснішого батенька?
— Променистеанія, — спокійно мовив Федя, — герцогство Променистеанія… Може, чули?
— Ага, — протяг капітан… — Чував, чував… Правду кажучи, я так і подумав одразу, що ви, ваша високість… — Дієго лупнув очима і сказав невпевнено. — 3 Променистеанії…
«Ну й хитрун! — подумав про себе Федя. — Де він міг чути про таку країну?..» Тим часом Дієго погукав Ніанга.
— Ти де гасаєш, чорна тварюко, чому досі нема сніданку? — гримнув капітан.
— Сеньйор Габріель готує…— злякано відповів Ніанг.
У Дієго заграли жовна, він підвівся із стільця.
— Даруйте, герцог, піду розберуся, в чому там річ.
Спираючись на палицю, він пошкутильгав з каюти.
Розмова з Дієго розвеселила Федю. Гнітючого настрою як і не бувало. Насвистуючи своє улюблене «Капітане, капітане, посміхніться», він розв'язав рюкзак і дістав звідти мильницю, зубну щітку, пасту й рушник.
— Де у вас тут умивальник? — спитав Федя в Ніанга. Той здригнувся і втяг голову в плечі.
— Не знаю, білий пане, не знаю…
Феді стало шкода чорного хлопчини. «Як його затуркали, бідолаху…» — подумав він і лагідним голосом повторив запитання. Але у відповідь Ніанг тільки розплакався.
«Гаразд, — махнув рукою Кудряш, — хай заспокоїться, я потім з ним поговорю».
Він вийшов з каюти. Перш ніж умитися, Кудряш завжди робив ранкову зарядку, тому, не довго думаючи, скинув сорочку і в самих трусах, як завжди, почав із вправ, що розвивали грудну клітку.
Федя вже закінчував зарядку і перейшов до бігу на місці, як раптом почув тривожні голоси:
— Ви тільки гляньте, що він робить!
— Це ж чарівник! Він викликає нечисту силу!
— Хоче потопити нас!
«Що за дурниці? Який чарівник? Кому вони кричать?» — промайнуло в хлопчиковій голові. Федя озирнувся.
Віддалік юрмились матроси. Десятки наляканих очей дивилися на Кудряша з жахом і осудом. Попереду стояв похмурий капітан. Брови в нього зійшлись на переніссі, на щоках вигравали жовна. Біля Дієго принишк чорний, як ворон, Гуго, губи його кривилися в зловтішній посмішці.
— Поясніть, що ви робите, герцог, — крижаним голосом промовив капітан. — Ми хочемо знати…
Федя отетерів. Його вразив холодний капітанів тон.
Гнітючу паузу обірвав хрипкий від хвилювання голос боцмана.
— Я… Ми просимо, ваша високість, не викликати сюди диявола… Коли вже вам залив за шкуру сала Педро, губіть його одного…
— Який диявол? Кого губити? — пробурмотів Федя, все ще не розуміючи, в чому його винуватять. І тільки тут він збагнув, що екіпаж каравели й сам капітан сприйняли його фіззарядку за обряд чародія.
«Ну й невігласи!» — крутнув головою Кудряш.
Він спокійно пояснив, що робив звичайну фіззарядку.
Та незнайоме слово нікого не заспокоїло, навпаки — тривога серед моряків ще більше зросла. Федя гадав, що за нього заступиться капітан, але той мовчав.
— Бачите, я ж казав, він — чарівник! — вереснув Гуго, тицяючи на Федю пальцем. — Такого спалити треба!
— Авжеж, хапайте його! — почулось позаду юрби.
— Стривайте! — Федя розумів, наскільки небезпечне в нього склалося становище. — Фіззарядка — це ж… це танок! — вигукнув він, згадавши, на своє щастя, п'єсу «Учитель танців» Лопе де Вега. — Адже й у вас в Іспанії танцюють різні танці—хоту… фуріозо… гальярду… ну, ще павану… А в нас у Променистеанії — фіззарядку., гопак., вальс…
Звичайно, все, що говорив Кудряш, було розраховане в основному на капітана. Невже він не розуміє, що Федя ніякий не чарівник, а просто хотів трохи розважитись, от і станцював? На підтвердження своїх слів хлопчик плеснув у долоні і, хвацько тупнувши ногою, став бити навприсядки.
Можливо, Федині слова, а, мабуть, ще більше гопак переконали капітана. Зненацька він зареготав.
— Браво, браво, герцог! Ви чудовий танцюрист! Шкода, що мені вже не танцювати. Піратська куля ушкодила ногу… А втім, я теж не хотів би пасувати, коли матиму за превелику честь погуляти на бенкеті у вашого найяснішого батенька…