— Взятись то можна, — задумливо промовив Федя, — але ж потрібне обладнання, різні реактиви, прилади…
— Прекрасно, герцог, кажіть, що треба, я все дістану…
— Але врахуйте: діло це нелегке і тривале. Перший зливок золота я одержу десь років через… років через двадцять…
— Двадцять! — жахнувся капітан. — А раніше не можна?
Федя заперечливо похитав головою.
— А я добуду золото за тиждень! Всього за тиждень! — вигукнув Гуго, якого все ще тримав Доменіко. — Замкніть мене на замок, поставте варту, тільки дайте тиждень часу! О, ви не пожалкуєте! Я збагачу вас!
Тінь вагання пробігла по обличчю капітана. Не дивлячись ні на кого, він подумав уголос:
— А може, спробувати? На той світ я можу відправити його і через сім днів… Гаразд, — махнув рукою Дієго, — ще раз повірю, але це вже востаннє. Даю тобі не сім, а п'ять днів. — Він стукнув палицею. — Сьогодні що в нас за день?
— Вівторок, — підказав Доменіко.
— Так от у суботу опівдні ти покладеш мені на стіл золото…
— Спасибі, спасибі! — розкланявся Гуго і, задкуючи, сховався в носовій надбудові.
Каравела нагадувала будівельний майданчик. Цюкали сокири, дзижчали пилки. Одні матроси зашивали вітрила, інші залатували пошкоджений борт. Кілька чоловік під керівництвом Педро ремонтували грот-щоглу..
Габріель з перев'язаною головою порався біля вогнища. Угледівши хлоп'ят, він підкликав їх до себе.
— Як самопочуття, ваша високість? — спитав він у Феді.— Гірка наша доля моряцька. Недарма кажуть у народі: хто в морі не бував, той горя не видав… Уже скільки штормів довелось пережити, — Габріель похитав головою, — а один затямив на все життя… Давно це було. Ще був я хлопчиком, як ось Ніанг. Наше сільце містилось на березі моря, за сто ліг від Валенсії… Мої родичі з діда-прадіда ловили рибу і батько теж. Я також змалку був рибалкою, а згодом подався в моряки… Одного разу пішов я з братами й матір'ю зустрічати батька. День стояв такий, що ліпшого й не придумаєш — сонечко світить, пташки щебечуть, дерева всі цвітуть. Було це навесні. І море тихе-тихе… Вже вдалині з'явились рибальські човни. Попереду—батьків. Човни підійшли до берега так близько, що батько побачив нас і помахав рукою. — Габріель зітхнув. — І раптом… раптом сталося таке, чого ніхто не чекав. Зненацька стемніло. Подув страшенний вітер, та такий, що мене жбурнуло на пісок і поволокло. Я вдарився головою об дерево і знепритомнів… Вже коли опам'ятався, побачив матір у сльозах… Дізнався: всі рибалки, і мій батько, потонули… А в селі шторм позривав дахи, з корінням повивертав дерева. Немало людей і на березі загинуло… Довго тоді плакало село. Багато позоставалось сиріт і вдів. Нас шестеро було в матері, я найстарший. Пішов працювати, щоб родина не вмерла з голоду… Почувся голос Адальберто:
— Тепер твоя черга, Рікаредо. Готуйся!
Федя озирнувся. На кормі стояли Адальберто, Рікаредо, Хуан і Альфонсо. «Що вони роблять?» — подумав хлопчик і, вибачившись перед Габріелем, подався на корму.
Рікаредо скинув сорочку і обв'язався вірьовкою. Хуан і Альфонсо спустили його в воду. Набравши в труди повітря, матрос пірнув і скор з'явився на поверхні.
— Ну, що там? — перехилившись через борт, спитав Адальберто.
— Ніяк не знайду, — важко відсапуючись, відповів матрос. Він ще кілька разів пірнав, але так і не зміг полагодити пошкоджений руль.
На зміну Рікаредо у воду спустився Альфонсо.
Федя підійшов до Адальберто.
— Скажіть, я міг би покупатися?
— Гм… Навіть не знаю… А раптом з'являться акули? Та й як на це подивиться дон Дієго? До речі, он він, спитайте…
На Федин жаль, капітан не схвалював його наміру. Та хлопчик наполягав, і Дієго врешті махнув рукою:
— Гаразд, купайтесь, тільки далеко від каравели не запливайте. З вами буде Доменіко.
Кудряшеві було незручно, що до нього приставили няньку, га він більше не перечив: Доменіко так Доменіко…
Вода була тепла, мов парне молоко. Федя пірнав, лежав на спині, плавав різними стилями. Він пірнув і розплющив очі. В зеленавій пронизаній промінням сонця воді проносились численні представники планктону — малесенькі рачки, напівпрозорі драглисті медузи. Одні з медуз нагадували дзвін, і довгі щупальця в них звисали вниз у вигляді торочки. Інші мали форму парасольки. Ще інші — пласкі, мов тарілка. І за кольором різні: рожеві, білі, фіолетові.
Федя намагався триматись від них подалі, знаючи, що щупальця з медуз жалкі, як кропива.
Тут же плавали округлі, торбоподібні гребньовики. З боків вони мали по щупальцю і били ними, мов веслами, по воді, повільно пересуваючись уперед. Зверху тіла стирчали пластинки, схожі на гребінь.
Хоч Кудряшеві хотілося ще поплавати, але Доменіко наполягав: час повертатись на каравелу. Довелося вибратись з води.
Федя швидко одягся.
— Дельфіни! Дельфіни! — прокричав Ніанг.
Зовсім поряд з каравелою, показуючи чорні лискучі спини, йшла невелика зграя дельфінів. Вони були так близько, що виразно чулося їх тонке слабке попискування, якесь своєрідне хрюкання. Ось дельфіни розвернулись шеренгою.
— Зараз рибу ловитимуть, — сказав Адальберто.
І справді дельфіни стрімко рушили вперед, час од часу вистрибуючи в повітря та падаючи крижем у воду.
— Рибу глушать, — знов пояснив Адальберто і без усякого переходу додав — Цікаво, чому вони такі прив'язливі до людей? Ще Арістотель і Пліній писали про це. Один мій приятель розповідав, що якось у воді йому стало погано: корчі звели; він уже думав — кінець. Але, на його щастя, мимо пропливав дельфін. І, що найцікавіше, дельфін зрозумів, що з людиною сталася халепа і виштовхав її на поверхню. Так і штовхав він приятеля до самого берега.
В розмову втрутився Хуан.
— А я знаю чоловіка, який так привчив дельфіна, що він підпливає на його голос, як собака. Бувало прийде Алонсо (так звали того чоловіка) на берег і гукає, а дельфін уже підпливає з моря. Тоді Алонсо сідає йому на спину і катається, як на доброму жеребцеві.
Адальберто іронічно посміхнувся:
— Давай вигадуй далі. Може, й ти катався верхи на дельфіні разом із своїм Алонсо?
Цього разу Федя не лише повірив, а й підтримав Хуана. Йому пригадався випадок, як біля пляжу Опононі у затоці Хакянга-Харбор в Новій Зеландії дельфін грався з купальниками, швидко навчився підкидати носом м'яч. Цей дельфін, на кличку Опо-Джек, став улюбленцем дітей. Він охоче катав їх на собі…
А в Неаполі один школяр приручив дельфіна, і той щоранку перевозив його через затоку в школу, а після уроків відвозив додому.
— Взагалі ж наші вчені вважають, що розумові здібності в дельфінів вищі, ніж в інших тварин. Колись дельфін стане найближчим помічником людини.
Тим часом нарешті знайшли пошкодження. Та це була тільки половина справи. Найголовніше було попереду — ремонт під водою. З сокирою в руках Рікаредо, Альфонсо, а потім і боцман по черзі спускались у море. Проте робота посувалась повільно. Швидше за інших стомився Рікаредо. Остаточно знесиленого, його підняли нагору. Матрос важко дихав, з рота в нього текла кров, губи посиніли.
Дивлячись на Рікаредо, Федя мимоволі подумав, як було б усе просто, якби на каравелі був акваланг. Мабуть, той водолаз, старшина першої статті, з яким разом летіли до Сімферополя, відремонтував би руль за десять хвилин.
Вже була обідня пора, коли боцман нарешті доповів Адальберто, що пошкодження ліквідовано. Адальберто вирішив перевірити і, роздягнувшись, сам поліз у воду.
Голосно пирхаючи й відпльовуючись, він випірнув з води і з допомогою Хуана піднявся на палубу. Вичавивши воду з мокрого чуба, став одягатись. З кишені камзола випала книжка. Федя підняв її і простяг пілотові.