Выбрать главу

Матроси по чім світ кляли Гуго. Під наглядом боцмана вони безперервно тягали відрами морську воду, з якої Гуго нібито добував золото.

Навіть ночами до світанку в каюті алхіміка горіло світло. Тільки перед заходом сонця хвилин на двадцять дозволяв він собі подихати свіжим повітрям. Заклавши руки за спину, у своєму незмінному наглухо застебнутому чорному камзолі, Гуго повільно прогулювався по палубі, щось нашіптуючи собі під ніс. За ним пильно наглядав Доменіко.

Зустрічаючись з Федею, алхімік церемонно розкланювався. На блідому обличчі його спливло щось схоже на усмішку. Всім своїм виглядом він показував, що між ними, власне, нічого серйозного не сталося. Тільки в глибині очей ховалася злість.

Кудряш був певен, що Гуго нічого не забув і при нагоді спробує нагадати про себе. Ще одна думка тривожила хлопчика. Федя гадав, що після розмови з Доменіко капітан захоче поговорити з ним, але Дієго чомусь уперто мовчав. Хоч зовні його ставлення до хлопчика не змінилось.

Всі ці дні погода була сприятлива для плавання, дув попутний вітер, і каравела йшла на всіх парусах. За підрахунками Адальберто за добу вона пропливала десь до ста двадцяти миль.

…Ледве прокинувшись, Федя й Ніанг у першу чергу оглянули вхід у носову надбудову. Знака Риби не було. І тут хлопці віч-на-віч зіткнулися з Дієго. Це не здивувало Федю: капітан по кілька разів на добу заходив до Гуго, цікавлячись, як просуваються досліди по одержанню золота за допомогою філософського каменя.

В цей час у каюті Гуго щось загуло, зашипіло. Запахло сіркою.

Дієго самовдоволено всміхнувся.

— Трудиться, шельма, нарешті по-справжньому взявся до діла. Старий-старий, а жити хоче… Давно б час було його настрахати… Сьогодні, здається, четвер? І, як гадає Гуго, можливо, вже сьогодні він одержить перше золото. Не бажаєте, герцог, разом зі мною навідатись до алхіміка?

Федя ахнув: «Невже в нього таки справді щось виходить? Може, він дійсно відкрив спосіб одержання золота з морської води?» Забувши про ворожість до алхіміка, Кудряш слідом за капітаном зайшов до каюти.

Спершу Федя нічого не розібрав. В каюті стояв їдкий сірий дим. Дієго закашлявся.

— Як ти тут сидиш? — він палицею відчинив двері. Війнуло протягом. — Ну, скоро вже?

— Можу вас порадувати, ваша милість, щойно добув філософський камінь! Ось він! — вузлуватими худими пальцями Гуго взяв з полиці невелику посудину. На дні її тьмяно поблискував чорний камінець завбільшки з горошину.

«Схоже на антрацит», — подумав Федя.

— Щось дуже він ' маленький, — з жалем сказав Дієго.

— Це перша проба. Далі піде краще. Важливо, що я домігся успіху, відкрив секрет.

Дієго простяг руку, щоб витягти з посудини камінь, але Гуго збентежено закричав:

— Зупиніться! Це небезпечно! Якщо ви доторкнетесь до каменя, він одразу втратить свої магічні властивості! Навіть банку чіпати не можна. Філософський камінь тим і відрізняється від інших каменів, що визнає тільки одну людину — свого творця.

— Чи ба? — здивувався капітан. — Я й не знав… А коли ж буде золото?

Гуго розправив спину, обсмикав рукави сюртука. Глянув презирливо на Федю й урочисто сказав, роздільно вимовляючи кожне слово:

— Ви, сеньйоре Дієго, зараз є свідком найвизначнішого досягнення людського розуму! Я проник у таємниці природи і домігся того, чого не змогли домогтися кращі мудреці Греції, Риму, арабського халіфату… — Він узяв бронзову ступку, влив у неї дві чашки морської води, потім накрапав з пробірки сім крапель якоїсь темно-зеленої рідини. З другої пробірки — чотирнадцять крапель бурої рідини, а з колби двадцять одну краплю тягучої фіолетової.

Федя з цікавістю стежив за алхіміком. А той ще не скінчив своїх маніпуляцій. Він зняв з полиці дерев'яну шкатулку і повільно відчинив її. Підвівши очі до стелі, щось пробурмотів і взяв із шкатулки дрібок жовто-сірого порошку.

— Прошу вас відійти, сеньйоре Дієго, реакція проходить бурхливо.

Капітан і Федя позадкували до дверей. А Гуго кинув порошок у ступку. Вирвалось полум'я, заклубочився білий дим.

— Усе так, як я й гадав! Чудово! Тепер найголовніше, — Гуго обережно дістав щипчиками з дна посудини «філософський камінь», тричі занурив його в ступку і поклав назад, накривши шматком чорного оксамиту. — Проміння сонця шкідливо діє на камінь, — пояснив він.

Хвилин з п'ять алхімік старанно розмішував у ступці воду, примовляючи:

— Всеблаженний і всемогутній боже, допоможи мені знайти золоту руду, зведи ясні очі на мене, дай те, що треба… Здається… здається, все! — хрипким голосом прошепотів Гуго і покликав: — Ану подивіться, сеньйоре Дієго!

— Золото! — тремтячими руками капітан витяг із ступки тоненьку, сантиметра з півтора діаметром, золоту платівку. — Є, є, золото! — Дієго весь аж трусився від радощів, очі його сяяли, по обличчю блукала щаслива усмішка. Він обійняв алхіміка і розцілував в обидві щоки. Той скромно мовчав.

Та ось капітан заспокоївся,

— Молодець, Гуго! Правду кажучи, я вже був зневірився, а ти таки знайшов філософський камінь!

— Дозвольте, — алхімік простяг руку до платівки, — я перевірю, чи справді це золото. — Він спробував платівку на зуб, потім змастив її якоюсь рідиною. — Золото, — переможно проголосив Гуго, — справжнісіньке!

Дієго знову просяяв. Він схопив платівку, сунув її в кишеню камзола.

— Збережу на пам'ять про один з най-щасливіших днів у моєму житті! — він глянув на алхіміка. — Що ж тепер, Гуго?

— Усе залежить від вас, ваша милість. Ви переконалися, що я знайшов філософський камінь. Тепер усе впирається в час. Ви не повинні мене підганяти. Дайте мені додатково ще два тижні, не пошкодуєте. Я мушу одержати побільше філософського каменя…

— Гаразд, — погодився Дієго, — хай буде так… Ходімо до мене та вип'ємо по келиху з такої нагоди.

Федя не мав сумніву, що Гуго й на цей раз обдурив капітана. Але як він це зробив?

Підійшов Луїс. Він уже почув про золото і не приховував, що страшенно заздрить алхімікові.

— Я ж йому воду тягав, і досі поперек болить… Не збіднів би, якби дав мені кентал золота. Ну, хай півкентала…

Федя прикинув: «Кентал — це по-нашому сорок шість кілограмів. Луїс просить половину… Нічого собі — «скромне» бажання!»

А конопатник не вгавав:

— Ваша високість, ви були там і все бачили… Ну, розкажіть, прошу вас, як Гуго зробив золото? Габріель каже, що вся справа в ступці…

Сам про те не знаючи, Луїс підказав Феді думку, як алхімік одержав платівку. Ну, звичайно ж, морська вода — то дурниці. І «філософський камінь» — ошуканство. Гуго заздалегідь підготував платівку! От тільки куди він її сховав? У колбу, в пробірки? Навряд. Платівка цокнула б об дно ступки. Не міг він і покласти золото в ступку, боячись, що капітан з цікавості раптом захоче туди зазирнути. Тоді б усе провалилось… А-а! Давній фокус: у ступки подвійне дно! Звичайнісінький реквізит ілюзіоніста. «Я ж сам колись на ялинці показував жовтенятам такий фокус! Тільки в мене була не ступка, а коробка з подвійним дном. Номер ефектний: порожня коробка — нічого нема, натиснув непомітну кнопку — і ось тобі годинник!.. Стривай же, старий пройдисвіте, я тебе виведу на чисту воду».

Може, піти зараз і принести капітанові ступку? Хай тоді цілується із своїм Гуго! Кращий момент навряд чи випаде. Вся команда з'юрмилася біля капітанської каюти і роздивляється золото, добуте з такий чудесний спосіб.

— Ніанг, мені на хвилинку треба заскочити в каюту Гуго, — шепнув Федя другові.— Якщо хтось з'явиться, ти тричі кашлянеш…

— Не ходи, Федю, навіщо вона тобі!

— Так треба, потім поясню…

Федя обережно потяг за ручку, але Гуго передбачливо замкнув каюту. Оце тобі маєш! Що ж тепер — ламати двері? Це скільки клопоту, та й шуму наробиш… А якщо спуститись по канату і залізти через вікно?

З допомогою Ніанга Федя закріпив канат і спустився за борт. Ось і вікно. Кудряш уже схопився було за раму, але зненацька каравелу гойднуло і він, стукнувшись, відлетів убік. Дорога кожна секунда, а тут ще це…