— Так це ж щурі, сірі щурі! — закричав Нільс. — Швидше летімо звідси!
— Ні, ми залишимося тут, — спокійно сказала Акка Кебнекайсе. — Ми повинні врятувати Гліммінгенський замок.
— Та ви, мабуть, не бачите, скільки їх? Навіть якщо б я був хлопчик як хлопчик, і тоді я нічого не зміг би зробити.
— Якби ти був великим, як справжній хлопчик, ти нічого не зміг би зробити, а зараз, коли ти маленький, як горобець, ти переможеш усіх сірих щурів. Підійди-но до мого дзьоба, я повинна сказати тобі дещо на вухо.
Нільс підійшов до неї, і вона довго щось шепотіла йому.
— Оце славно! — засміявся Нільс і ляснув себе по коліну. — Затанцюють вони в нас.
— Цить, мовч-чи! — зашипіла стара гуска.
Потім вона підлетіла до пугача Флімнеа і вони про щось шепталися з ним.
І раптом Пугач весело ухнув, зірвався зі шпиля і кудись полетів.
З
Було вже зовсім темно, коли сірі щурі підступили до стін Гліммінгенського замку. Тричі вони обійшли весь замок довкола, відшукуючи хоч якусь щілину, щоб пробратись усередину. Ні-де не було ні лазівки, ні виступу, нікуди лапу просунути, нема за що вчепитися.
Після довгих пошуків щурі знайшли нарешті камінь, який трохи випирав зі стіни. Вони налягли на нього з усіх боків, але камінь не піддавався. Тоді щурі взялися гризти його зубами, дряпати кігтями, підкопувати під ним землю. З розгону вони кидалися на камінь і повисали на ньому всією масою.
Й от камінь задрижав, гойднувся і з глухим гуркотом відвалився від стіни…
Коли все стихло, щурі один за одним полізли в чорний квадратний отвір. Вони лізли обережно, раз у раз зупиняючись. У чужому володінні завжди можна наткнутися на засідку. Але ні, наче все спокійно — ні звуку, ні шереху.
Тоді щурі вже сміливіше ринули вгору східцями.
У великих покинутих залах цілими горами лежало зерно. Щурі були голодними, а запах зерна такий спокусливий! І все-таки щурі не чіпали жодного зернятка.
Можливо, це пастка? Можливо, їх хочуть захопити зненацька? Ні! Вони не клюнуть на цю хитрість! Поки вони не обшукають весь замок, годі думати про відпочинок та їжу.
Щурі обнишпорили всі темні кутки, всі закутки, всі ходи і переходи. Ніде нікого.
Очевидно, господарі замку злякались і втекли.
Замок належить їм, щурам!
Суцільною лавиною вони кинулися туди, де лежало купами зерно. Щурі з головою заривалися в сипкі гори і жадібно гризли золотисті пшеничні зерна. Вони ще й наполовину не наситилися, як раптом звідкись до них долинув тонесенький, чистий звук дудочки.
Щурі підняли морди і завмерли.
Дудочка замовкла, і щурі знову накинулися на ласий корм.
Але дудочка заграла знову. Спершу вона співала ледь чутно, потім дедалі голосніше й упевненіше. Й от нарешті, ніби прорвавшися крізь товсті стіни, по всьому замку покотилася дзвінка мелодія.
Щурі один за одним залишали здобич і бігли на звук дудочки. Найупертіші анізащо не хотіли йти — жадібно й похапцем вони догризали крупні міцні зерна. Але дудочка звала їх, вона наказувала їм покинути замок, і щурі не сміли її ослухатися.
Щурі скочувалися по східцях, перестрибували один через одного, кидалися вниз прямо з вікон, наче поспішали якнайскоріше туди, в двір, звідки линула настирлива і заклична пісня.
Унизу, посередині замкового двору, стояв крихітний чоловічок і вигравав на дудочці.
Щурі щільним колом оточили його і, піднявши гострі морди, не зводили з нього очей. У дворі вже й ступити було нікуди, а із замку збігалися все нові й нові полчища гризунів.
Щойно дудочка замовкала, щурі ворушили вусами, вишкіряли пащі, клацали зубами. Ось зараз вони накинуться на маленького чоловічка і розтерзають його на шматочки!
Але дудочка грала знову, і щурі знову не сміли поворухнутися.
Нарешті маленький чоловічок зібрав усіх щурів і поволі рушив до воріт. А вони покірно йшли за ним.
Чоловічок насвистував на своїй дудочці і крокував усе вперед і вперед. Він обігнув скелі й спустився в долину. Він ішов полями й ярами, і за ним суцільним потоком тяглися щурі.
Уже зорі згасли на небі, коли маленький чоловічок підійшов до озера.
Біля самого берега, як човен на прив'язі, погойдувалася на хвилях сіра гуска.
Не перестаючи награвати на дудочці, маленький чоловічок стрибнув на спину гуски, і вона попливла на середину озера.
Щурі заметушилися, забігали уздовж берега, але дудочка ще дзвінкіше бриніла над озером, ще гучніше звала їх за собою.
Забувши про все на світі, щурі кинулись у воду…