Убогий будиночок його батьків, притиснутий до землі похилим дахом, ніколи не здавався йому таким великим і красивим, а тісний дворик — таким просторим.
Десь над головою Нільса зашуміли крила. Це з півдня на північ летіли дикі гуси. Вони летіли високо в небі, витягнувшись рівним клином, але, побачивши своїх родичів — домашніх гусей, — спустилися нижче і закричали:
— Летіть з нами! Летіть з нами! Ми летимо на північ, до Лапландії! До Лапландії!
Домашні гуси захвилювалися, заґелґотали, залопотіли крильми, неначе пробували, чи можуть вони злетіти. Але стара гуска — вона доводилася бабусею добрій половині гусей — бігала довкола них і кричала:
— З глузду з'їх-хали! З глузду з'їх-хали! Схаменіться! Ви ж не якісь там бродяги, ви поважні домаш-шні гуси!
І, задерши голову, вона закричала в небо:
— Нам і тут добре! Нам і тут добре!
Дикі гуси спустилися ще нижче, наче шукаючи щось у дворі, і раптом — усі разом — злетіли в небо.
— Ґе-ґе-ґе! Ґе-ґе-ґе! — кричали вони. — Хіба це гуси? Це якісь жалюгідні кури! Залишайтесь у вашому курнику!
Від злості й образи у домашніх гусей навіть очі почервоніли. Такої образи вони ще ніколи не чули.
Тільки білий молодий гусак, задерши голову догори, стрімко побіг по калюжах.
— Зачекайте мене! Зачекайте мене! — кричав він диким гусям. — Я лечу з вами! З вами!
«Так це ж Мартін, найкращий мамин гусак, — подумав Нільс. — Чого доброго, він і справді полетить!»
— Стій, стій! — закричав Нільс і кинувся за Мартіном.
Нільс ледь наздогнав його. Він підстрибнув і, обхопивши руками довгу гусячу шию, повис на ній усім тілом. Але Мартін навіть не відчув цього, наче Нільса й не було. Він сильно змахнув крильми — раз, другий — і, сам того не сподіваючись, злетів.
Перш ніж Нільс зрозумів, що сталося, вони вже були високо в небі.
Розділ другий. Верхи на гусакові
1
Нільс і сам не знав, як йому вдалося перебратися на спину Мартіна. Ніколи Нільс не думав, що гуси такі ковзкі. Обома руками він учепився в гусяче пір'я, весь зіщулився, увібрав голову в плечі й навіть заплющив очі.
А навколо завивав і гудів вітер, наче хотів відірвати Нільса від Мартіна і скинути вниз.
— Зараз упаду, ось зараз упаду! — шепотів Нільс.
Але минуло десять хвилин, двадцять, а він не падав. Нарешті він осмілів і ледь-ледь розплющив очі.
Справа і зліва миготіли сірі крила диких гусей, над самісінькою головою Нільса, ледь торкаючись його, пропливали хмари, а далеко-далеко внизу темніла земля.
Вона була зовсім не схожа на землю. Здавалося, наче хтось розстелив під ними величезну картату хустку. Яких тільки клаптиків там не було! Одні — чорні, другі жовтувато-сірі, треті яскраво-зелені.
Чорні клаптики — це щойно зорана земля, зелені — осінні сходи, що перезимували під снігом, а жовтувато-сірі клаптики — це торішнє жниво, по якому ще не пройшов плуг селянина.
А ось латки по краях темні, а всередині — зелені. Це сади: дерева там стоять зовсім голі, але лужки вже покрилися першою травичкою.
А ось коричневі з жовтою облямівкою прямокутники — це ліс: він ще не одягнув зелені шати, а молоді буки на галявині жовтіють старим, сухим листям.
Спочатку Нільсові було навіть весело розглядати це розмаїття. Але що далі летіли гуси, то тривожніше ставало в нього на душі.
«Може статися, вони й справді занесуть мене до Лапландії!» — подумав він.
— Мартіне, Мартіне! — крикнув він гусакові. — Повертай додому! Доволі, наліталися!
Але Мартін нічого не відповів.
Тоді Нільс щосили пришпорив його своїми дерев'яними черевичками.
Мартін ледь повернув голову і прошипів:
— Чуеш-ш-ш, хлопче! Сиди сумирно, а то скину тебе…
Довелося сидіти сумирно.
2
Цілий день білий гусак Мартін летів нарівні зі всією зграєю, наче він ніколи й не був домашнім гусаком, а все життя тільки те й робив, що літав.
«І звідки в нього таке завзяття?» — дивувався Нільс.
Але до вечора Мартін усе-таки вибився з сил. Тепер легко було переконатися, що літає він без року тиждень: то раптом відстане, то вирветься вперед, то ніби провалиться в яму, то немов підскочить угору.
І дикі гуси побачили це.
— Акко Кебнекайсе! Акко Кебнекайсе! — заґелґотали вони.
— Що вам від мене потрібно? — запитала гуска, що летіла попереду всіх.
— Білий відстає!
— Він повинен знати, що літати швидко легше, ніж літати поволі! — крикнула гуска, навіть не озирнувшись.